Дзвіниця церкви Миколи Доброго (Київ)

На початку XVII століття, біля майбутньої дзвіниці, гетьман Війська Запорозького Самійло Кішка звів дерев’яну церкву на честь Миколая Чудотворця. Це він зробив у знак подяки після свого порятунку з турецького полону, де майже 25 років був прикутий до весла на галері, але на 70 році життя організував повстання та повернувся додому. На початку XVIII століття церква згоріла.

У 1706-1716 роках під керівництвом і за кошти священника Симеона на місці згорілого храму спорудили нову муровану церкву Миколи Доброго та дзвіницю. Також на другому поверсі дзвіниці облаштували церкву святого Симеона Стовпника. У 1718 році церква сильно постраждала від пожежі та поступово руйнувалася, поки наприкінці XVIII століття не була розібрана, на щастя, дзвіниця вціліла.

У 1800-1807 роках за проєктом архітектора Андрія Меленського збудували нову церкву Миколи Доброго. У 1811 році під час великої пожежі на Подолі храм із дзвіницею сильно постраждали, але були відновлені. У 1930-х роках за радянських часів церкву зруйнували та побудували на її місці ліцей «Поділ» №100.

Достеменно невідомо, чому церква мала у своїй назві приставку «Доброго». За однією з версій таку назву дав їй сам гетьман за свій порятунок, за іншою там був притулок для бідних, літніх і немічних людей.

За постановою Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 №970 дзвіниця має статус пам’ятки архітектури, охоронний номер 22. Наразі на другому поверсі дзвіниці проводяться богослужіння.