Антонієві печери та Іллінська церква (м. Чернігів)

Антонієві печери та Іллінська церква є складовими частинами стародавнього Іллінського монастиря (раніше Богородичний монастир), створеного ще за часів Київської Русі. У 1051 чернець Антоній Печерський (983-1073) заснував величну Києво-Печерську лавру, все розпочалося з однієї печери, яку він вирив для себе бажаючи усамітнення, котра згодом переросла в справжній печерний монастир. Потім через напружені відносини з Великим князем Київським Ізяславом Ярославичем (третій син Ярослава Мудрого) та повстання киян проти князя, Антоній Печерський у віці 86 років вимушено покинув Київ і попрямував до Чернігова.

У 1069 році Анатолій Печерський викопав собі нову печеру на схилі Болдиних гір та оселился там. Далі вона за сприянням чернігівського князя Святослава Ярославича (четвертий син Ярослава Мудрого) теж переросла в справжній монастир. Наприкінці ХІ або на початку ХІІ століття біля входу до комплексу печер збудували Іллінську церкву.

У 1239 році монголо-татари пограбували та зруйнували місто. Сильних руйнувань зазнав і монастир, у якому було безжалісно вбито всіх ченців. Понад 400 років монастир майже не функціонував і поступово занепадав.

У 1649 році за ініціативою чернігівського полковника Степана Даниловича Пободайла на його кошти розпочинається відновлення монастиря. Він отримує назву Іллінський, печери розширюють та будуть три підземні храми, а Іллінська церква під час реконструкції набуває характерних рис українського бароко й саме в такому вигляді доходить до наших днів. У 1908-1910 роках звели дзвіницю.

У 1670-х роках архієпископ Лазар Баранович вирішив розширити Іллінський монастир і почав будівництво нового комплексу (Троїцький монастир) на верхньому плато Болдиних гір. Після чого був утворений Троїцько-Іллінський монастир. Раніше Троїцьку та Іллінську частини монастиря між собою з’єднувала дерев’яна галерея, але зараз майже неможливо здогадатися, що їх щось об’єднує, бо виглядають вони абсолютно самодостатньо й стоять на відстані кількасот метрів один від одного.

За всю свою багатовікову історію печери пережили багато перепланувань та змін і досі залишаються не повністю дослідженими. Деякі печери засипало через природні зсуви ґрунту, деякі через будівництво меморіалу слави на підніжжі гори та інші людські чинники. Є багато інформації про можливе існування більшої кількості печер, котрі тільки чекають, щоби їх відкрили.

У наш час для огляду відкрито два рівні печер, три високі підземні храми, вузькі темні тунелі, де буде дуже важко розминутися двом людям, старезні келії, де жили та молилися ченці, келію з кістками вбитих ординцями монахів, підземне кладовище підсвічене червоними лампами і т. ін. Антонієві печери разом із Троїцько-Іллінським монастирем це місце куди повинен приїхати кожен українець, аби побачити велич української архітектури.