Антонієві печери та Іллінська церква (м. Чернігів)

Антонієві печери та Іллінська церква є складовими частинами стародавнього Іллінського монастиря (раніше Богородичний монастир), створеного ще за часів Київської Русі. У 1051 чернець Антоній Печерський (983-1073) засновує величну Києво-Печерську лавру, все розпочинається з однієї печери, яку він вирив для себе бажаючи усамітнення, що потім переростає в справжній печерний монастир. Згодом через напружені відносини з Великим князем Київським Ізяславом Ярославичем (третій син Ярослава Мудрого) та повстання киян проти князя 1068 року Антоній Печерський у віці 86 років вимушено покидає Київ і прямує до Чернігова.

У 1069 році він викопує собі печеру на схилі Болдиних гір та оселяється там. Далі вона за сприянням чернігівського князя Святослава Ярославича (четвертий син Ярослава Мудрого) теж переростає в справжній монастир. Наприкінці ХІ або на початку ХІІ століття біля входу до комплексу печер будується Іллінська церква.

У 1239 році монголо-татари пограбували та зруйнували місто. Сильних руйнувань зазнає і монастир, а всіх ченців безжально вбивають. Понад 400 років монастир майже не функціонував і поступово занепадав.

У 1649 році за ініціативою чернігівського полковника Степана Даниловича Пободайла на його кошти розпочинається відновлення монастиря. Він отримує назву Іллінський, печери розширюють та будуть три підземні храми, а Іллінська церква під час реконструкції набуває характерних рис українського бароко й саме в такому вигляді доходить до наших днів. У 1908-1910 роках звели дзвіницю.

У 1670-х роках архієпископ Лазар Баранович вирішив розширити Іллінський монастир і почав будівництво нового комплексу (Троїцький монастир) на верхньому плато Болдиних гір. Після чого був утворений Троїцько-Іллінський монастир. Раніше Троїцьку та Іллінську частини монастиря між собою з’єднувала дерев’яна галерея, але зараз майже неможливо здогадатися, що їх щось об’єднує, бо виглядають вони абсолютно самодостатньо й стоять на відстані кількасот метрів один від одного.

За всю свою багатовікову історію печери пережили багато перепланувань та змін і досі залишаються не повністю дослідженими. Деякі печери засипало через природні зсуви ґрунту, деякі через будівництво меморіалу слави на підніжжі гори та інші людські чинники. Є багато інформації про можливе існування більшої кількості печер, котрі тільки чекають, щоби їх відкрили.

Сьогодні печери мають два рівні, три високі підземні храми, вузькі темні тунелі, старезні келії, де жили та молилися ченці, келію з кістками вбитих ординцями монахів, підземне кладовище підсвічене червоними лампами і т. ін. Антонієві печери разом із Троїцько-Іллінський монастирем це місце куди повинен приїхати кожен українець, аби побачити велич української архітектури.