Чорнобильська зона відчуження

Найбільше село зони відчуження

Село Залісся – перший населений пункт Чорнобильської зони відчуження на вашому шляху. За останнім переписом населення, проведеним до 1986 року, у селі проживало 3062 особи, тому його вважають найбільшим селом зони відчуження. У 2005 році там ще мешкали кілька самоселів. Проте загалом після аварії населення відселили до села Нове Залісся Бучанського району.

Пусті хати поглинуті лісом

Село вже повністю поглинене лісом. Споруди пусті й частково завалені, такі собі типові покинуті сільські хати, чимось унікальним їх не назвеш. Ми ж то сподівалися побачити меблі та побутові речі. Подейкують, що частково збережені села трапляються в дальніх куточках зони.

Місто до катастрофи

Чорнобиль – це стародавнє місто, яке вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1193 роком. Станом на 1986 рік у Чорнобилі проживало орієнтовно 14 тисяч осіб, яких евакуювали після аварії. Місто було районним центром Чорнобильського району. Нині воно входить до складу Вишгородського району та є адміністративним центром Чорнобильської зони відчуження.

Зв’язок із Чорнобильською АЕС

Чорнобиль практично не пов’язаний із Чорнобильською АЕС та розташовується за 12 кілометрів від неї. Назвали ж станцію так, бо Чорнобиль був райцентром району, де вона будувалася.

Сучасний стан: готелі, магазини, автотрафік та освітлення

Вахтовим методом (на період роботи) там проживає, за різними даними, від кількох сотень до кількох тисяч осіб. Це працівники зони відчуження, адміністрація та представники правоохоронних органів, які слідкують, щоби без їх відома нічого не розкрадали. Ще є певна кількість самоселів.

Під час подорожі Чорнобиль буде вашою головною базою і найнуднішим місцем. Там працюють готелі, магазин, ходять люди, їздять автомобілі, ввечері освітлюються вулиці, а у вікнах сяє світло. Словом, звичайний райцентр, яких не мало. Є кілька пам’ятників і виставок, а так нічого особливого.

Ремонт кораблів Дніпровського річкового пароплавства

Чорнобильська ремонтно-експлуатаційна база флоту була заснована орієнтовно в 1930-х роках. Це було головне промислове підприємство міста Чорнобиль, на якому ремонтували кораблі Дніпровського річкового пароплавства.

Лісові феї, які вирубають радіоактивний ліс

На підприємстві вже багато років не ремонтують кораблі. Наразі там розташоване Державне спеціалізоване підприємство «Північна Пуща», яке відповідає за вирубку лісу в зоні відчуження. Ці «добрі лісові феї» проводять санітарну вирубку, після чого всю отриману деревину везуть на продаж. Нікого не здивує, якщо ми скажемо, що санітарні вирубки часто проходять не там, де потрібно, і не в тих обсягах, які мали б бути. Ще окреме питання, наскільки якісно всю ту деревину перевіряють. До того ж працівники ой як не задоволені присутністю туристів, крили нас добірними матюками дуже активно.

Кладовище кораблів

Але найцікавішим тут є не колишнє підприємство флоту, а кладовище кораблів. Залишилося близько десятка суден, від зовсім малих до великих барж. Вказується, що вони використовувалися під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, тому через радіоактивне забруднення були покинуті в невеликій затоці річки Прип’ять. Не факт, що вони ще довго простоять, бо їх поступово затягує під воду. Це нам трохи нагадало про напівзатонулий київський корабель-привид.

Роль роботів у ліквідації наслідків катастрофи

Задля зменшення впливу високих доз радіації на людей подекуди залучали спеціально спроєктованих роботів. Вони проводили радіаційну розвідку, розбирали завали та займалися очищенням покрівлі. Переважна більшість роботів виявилися недолугими та непридатними для роботи в умовах високих рівнів радіації.

Милозвучні радянські назви

Серед експонатів є італійський робот Foresteri, японський Komatsu, німецький Joker, СТР-1 (Спеціалізований транспортний робот), створений на шасі місяцехода, Мобот-Ч-ХВ (Мобільний робот-Чорнобиль-Хімічні Війська 🤦) та інші.

Біороботи: 3828 солдатів-строковиків

Жоден робот не зміг упоратися зі своїм завданням на найбільш радіоактивній ділянці покрівлі біля зруйнованого реактора. Туди гелікоптером висадили високотехнологічного німецького робота Joker, але всього через кілька секунд радіація спалила його електроніку. Як з’ясувалося пізніше, під час замовлення робота занизили рівень радіації, щоби применшити рівень катастрофи. Тому на те місце, де була смертельна доза радіації, від якої горіли роботи, вирішили послати найменш цінний ресурс для радянської влади – людей.

Кілька тисяч 20-річних строковиків розчищали графітові уламки, викинуті реактором, звичайними лопатами. Зміни тривали до 2 хвилин, але надалі це призвело до великої кількості передчасних смертей та інвалідностей. Через заражену покрівлю пройшли 3828 солдатів, яких називали «біороботами».

Призначення та склад комплексу

Загоризонтна радіолокаційна станція «Дуга» – це станція для раннього виявлення пусків міжконтинентальних балістичних ракет із території США. Планувалося спорудити цілу мережу таких радіолокаційних станцій по всій території СРСР, усього реалізували три, дві з яких уже демонтували. Комплекс складався з двох антен, командного центру, містечка Чорнобиль-2 та об’єкта Любеч-1.

Розміри антен

Найвражаючою частиною комплексу є дві гігантські антени. Загальна довжина обох антен орієнтовно 800 метрів, а висота сягає 150 метрів (в різних джерелах ці параметри різняться). Про висоту антен промовисто говорить наявність ліфта. Для порівняння висота скульптури «Батьківщина-Мати» становить 102 метри.

Захмарне енергоспоживання та версії про зв’язок із ЧАЕС

Це захмарно дорогий проєкт. За різними оцінками, будівництво всього комплексу коштувало ледь не вдвічі дорожче, ніж будівництво ЧАЕС. Є версія, що Чорнобильська АЕС взагалі будувалися, щоб заживити «Дугу». Або вказують, що спеціально для неї збудували сумнозвісний 4-й енергоблок, і що вона стала однією з причин вибуху останнього. Як там не було, «Дуга» дійсно споживала неймовірну кількість енергії.

«Дятел» у ефірі

Під час своєї роботи ЗГРЛС «Дуга» видавала по всьому світу безперервний стукіт, який чули на радіоприймачах. За що станцію на заході прозвали «Дятел». Чисельні скарги різних країн не дали жодного ефекту, адже станція була секретною, і Радянський Союз не визнавав її існування 🤷. Наявність шумів в ефірі призводила до появи низки теорій змов, що станцію використовують для зомбування, зміни погоди і так далі.

Черговий безглуздий радянський мегапроєкт

За свою коротку історію «Дуга» так і не запрацювала повноцінно. Це черговий нереалізований радянський мегапроєкт, щось типу тунелів під Дніпром. Роками проводилися тести, модернізації та вдосконалення. Станція мала низку технічних несправностей і не ідеальну точність виявлення запусків, хоча пуски ракет і шатлів на іншій півкулі вона таки бачила. На 1986 рік планувався її повноцінний запуск, але аварія на ЧАЕС цьому завадила. Якби її запустили, то працювала б вона недовго. Ще на етапі будівництва станція була морально застарілою, позаяк уже тоді створювалася мережа супутників.

Культурна й туристична цінність

Радіолокаційна станція «Дуга» є однією з найцікавіших локацій зони відчуження. Для багатьох відвідувачів, як і для нас, саме вона запам’ятається найбільше. На жаль, тут теж не обійшлося без вандалів та мародерів. У пошуках кольорових металів вони позрізали значну частину компонентів.

Командний центр комплексу

Не менш важливим об’єктом усього комплексу є командний центр, це його мізки. Поряд з антеною стоїть велика будівля, де здійснювалося безпосереднє керування. Там містився командно-обчислювальний центр, приймальний центр, вузол зв’язку, ремонтно-перевірочна база та станція оптимізації частотно-вузлових режимів.

Призначення та об’єкт Любеч-1

У будівлі працював надпотужний суперкомп’ютер, який разом з іншою електронікою займав кілька великих приміщень. Ця частина комплексу відповідала за приймання сигналу, тоді як за передавання сигналу, який мав сповістити про запуски балістичних ракет, відповідав об’єкт Любеч-1. Він розташовувався за 60 кілометрів від командного центру на території Чернігівської області.

Тотальне мародерство

Командний центр повністю розграбований мародерами. Всередині залишилися переважно нескінченні ряди порожніх металевих корпусів і шаф, з яких витягли абсолютно все. Збереглися хіба що окремі монітори, пульти керування з різноманітними кнопками та пропагандистські плакати. На вулиці валяються сотні понівечених плат та корпусів.

Призначення містечка

Містечко Чорнобиль-2 збудували в 1970-х роках для працівників загоризонтної радіолокаційної станції «Дуга». Там проживали науковці, військові, обслуговуючий персонал та їхні сім’ї. За різними даними, у містечку мешкало від тисячі до кількох тисяч осіб.

Дитячий табір, а не військовий об’єкт

Це було засекречене місце, периметр якого суворо охоронявся. За офіційною версією, там розміщувався дитячий літній табір. Була навіть відповідна автобусна зупинка на шляху до Прип’яті, але на ній ніхто не виходив. Також Чорнобиль-2 не позначався на жодних мапах.

Атрибути повноцінного міста

Водночас поселення мало всі атрибути повноцінного міста: житлові будинки, школа, дитячий садок, їдальня, магазини, 150 метрова антена для виявлення запусків балістичних ракет, кінотеатр, готель, клуб, дитячі майданчики тощо. 27 квітня 1986 року містечко частково евакуювали, а невдовзі його залишили всі працівники радіолокаційної станції.

Мародерство та піаніно

Як і командний центр, усі споруди містечка повністю розграбовані мародерами. Місцями зустрічаються поодинокі меблі, речі побуту та музичні інструменти. Наприклад, потрощене піаніно, на якому нам зіграли кілька композицій 🤟.

Місто-супутник ЧАЕС

Прип’ять заснували в 1970 році як місто-супутник Чорнобильської АЕС, у якому мали проживати співробітники майбутньої станції. Прип’ять та ЧАЕС почали будувати майже одночасно в 1970 році. На 1986 рік у п’яти мікрорайонах міста проживало 49 400 осіб. Загалом планували побудувати ще кілька районів, а прогнозована чисельність населення мала сягнути близько 80 тисяч.

Зразкове та привілейоване місто

Не рідко ви можете прочитати багато теплих слів про Прип’ять, наче місто існувало окремо від усього СРСР і не знало ніяких проблем. Насправді десь так воно й було. Прип’ять будувалася як таке собі зразкове місто. Поки в магазинах інших міст були напівпорожні полиці, а за деякими продуктами доводилося відстояти величезну чергу, у Прип’яті було всього в достатку. Жителі міста мали доступ до якісних медичних, освітніх та культурних послуг. Там були різні магазини, де продавали дефіцитні продукти та електроніку, кафе, ресторани, басейни, кінотеатри, спортивні комплекси, парк розваг та багато чого іншого.

Молодь та черги на квартири

Це було місто атомників, інтелігентів та молоді. Середній вік містян становив 26 років, що сприяло появі великої кількості немовлят. Оскільки в Радянському Союзі не можна було купити собі власне житло, то доводилося роками очікувати своєї черги, але в Прип’яті ці черги просувалися в рази швидше.

Радіаційне забруднення та замовчування катастрофи

Після аварії на ЧАЕС населення міста евакуювали. Однак там залишилися ключові працівники станції та інших підприємств, які забезпечували життєдіяльність міста. Прип’ять зазнала сильного радіаційного забруднення, через що неодноразово проводилися дезактивації. На початку радянська влада намагалася замовчати катастрофу, тому зранку 26 квітня дорослі пішли на роботу, діти до шкіл та садочків, а молоді мами вийшли на прогулянки з колясками. Водночас у лікарні вже перебували перші ліквідатори, що отримали смертельні дози радіації. Уранці 27 квітня все повторилося, а ще 26 числа радіація дійшла до країн Європи.

Проживання в місті після аварії

До повної зупинки ЧАЕС у 2000 році в місті вахтовим методом проживала певна кількість працівників станції та інших підприємств. Наразі ж у Прип’яті абсолютно ніхто не живе, ані працівники зони, ані самосели.

Типове радянське страшко

Описавши плюси міста, варто сказати і про його мінуси. Прип’ять – це типове радянське бетонне страшко. Подивіться чисельні фотографії міста 1980-х років і скажіть, чи дійсно воно вам подобається. Зараз у нас є маса невеликих міст із переважно радянською забудовою, до яких ви ніколи не поїдете, щоби помилуватися їх красою. Ми розуміємо, що наявність базових продуктів та різноманітних закладів для «свєрхдєржави» було неабияким досягнення і справжнім привілеєм, але ж це дуже сумно. Нині будь-який сільський магазин забезпечений не гірше, ніж тодішнє зразкове місто.

Головна туристична локація зони відчуження

Прип’ять є головною туристичною локацією зони відчуження. На дослідження всього міста може піти далеко не один день. Зовні все дуже сильно поросло лісом, а всередині будівель практично нічого не залишилося. Усе більш-менш цінне вкрали мародери та потрощили вандали.

Тимчасова евакуація та речі містян

Евакуація жителів Прип’яті розпочалася 27 квітня 1986 року, наступного дня після катастрофи. Фактично за один день вивезли майже 50 тисяч осіб. Евакуацію оголосили раптово, давши на збори лічені години. Людям повідомили, що це тимчасово й дозволили взяти із собою тільки речі першої потреби, тому майно десятків тисяч містян залишилося на своїх місцях.

Всередині квартир

У квартирах Прип’яті на вас чекає цілковите нічого, там буквально пустка. Подекуди ви можете зустріти великогабаритні меблі та якусь велику техніку на зразок газових плит, але це все. Ще нас трохи здивували розміри квартир і їхнє планування, вони дуже маленькі та не зручні.

Дезактиваційні заходи та мародери

То де все? Невже випарувалося під дією радіації? Відповідь проста: дезактиваційні заходи та мародери. Одразу після катастрофи в місті почали проводити дезактивацію. Будинки відмивали від радіаційного пилу, а їхнє начиння (особисті речі, побутові предмети, меблі) викидали у вікна, після чого все захоронювали на спеціальних могильниках. А от скільки цінних речей до могильників не доїхало ми вже не дізнаємося. Чи повірите ви в те, що всі прикраси або ж всю цінну електроніку доблесні міліціонери та ліквідатори повезли до могильників?

Перші ж випадки мародерства почалися вже в день евакуації. Не забуваймо, що Прип’ять була привілейованим містом, яке не знало звичайних радянських дефіцитів, а його жителі мали великі зарплати та багато цікавого у своїх помешканнях. Це не аби як приваблювало любителів легкої наживи. І якщо ви думаєте, що там вкрадені тільки особисті речі, то ви сильно помиляєтеся. Зрізані чавунні батареї, металеві труби, сантехніка, проводка та будь-що, що могло містити кольоровий метал, зняті двигуни з ліфтів і т.п.

Природа повертає своє

З висоти пташиного польоту можна ще раз переконатися, що ліс практично поглинув місто. Якщо будинки ще проглядаються, то автомобільних доріг уже майже не видно. Аж не віриться, що там взагалі колись курсували автобуси та їздили автомобілі. І це ви дивитесь на світлини зроблені наприкінці осені, коли листя на деревах найменше.

Невидима 150-метрова антена

Найкумедніше, що з горішніх поверхів будинків у Прип’яті добре видно суперсекретну радіолокаційну станцію «Дуга». Радянський Союз – це якась країна-мем. У вас посеред лісу стирчить гігантська антена, котру видно з міста, а ви кажете, що то дитячий табір 🤷‍♂️.

Опис спортивного комплексу

Плавальний басейн «Лазурний» спорудили в 1970-х роках. Це критий басейн із солідною глибиною, що зумовлено наявністю високої вежі для стрибків у воду. Окрім басейну, у приміщенні розташовувався спортивний майданчик із баскетбольними кільцями.

Довгожитель, якому не вдалося вціліти

Басейн «Лазурний» є справжнім довгожителем, який не розділив долю більшості закладів міста. Він пропрацював до 1998 року. Ясна річ, що потрапити туди ви б не змогли, бо він був відкритий тільки для працівників зони відчуження.

Додаткові роки життя не допомогли басейну дійти до наших днів хоч у якомусь пристойному стані. «Лазурний» такий же занедбаний та понівечений вандалами, як і все інше в Прип’яті.

Школи Прип’яті

Середня школа №3 – це одна з п’яти середніх загальноосвітніх шкіл Прип’яті. На кожний мікрорайон міста припадало по одній школі.

Цікавинки всередині школи

Школа практично повністю пуста, але іноді зустрічаються шкільні меблі. Хочеться вірити, що все добро поїхало до могильників, а не до інших шкіл. Є один кабінет із дошкою та партами, на яких лежать книги та зошити. Десь так, на нашу думку, мала б виглядати вся школа, проте, швидше за все, усе це позносили сталкери, що намагаються відтворити автентичний вигляд зони відчуження.

Ще в школі є різні таблички та величезна кількість протигазів. Щодо цікавих експонатів в інших школах ми нічого сказати не можемо. Нас повели до цієї школи, бо вона була найближчою, і не факт, що найкращою.

Одна з найкращих локацій Прип’яті

Дитячий садок №8 «Теремок» – один із п’ятнадцяти дитячих садочків Прип’яті. Для нас він став одним із найцікавіших місць у місті. Звісно, що всі садочки міста ми не відвідували, проте навряд чи вони зможуть позмагатися з «Теремком».

Відтворення 1986 року

Річ у тім, що сталкери частково відновили кілька приміщень дитячого садка, намагаючись відтворити атмосферу 1986 року. Вони прибрали сміття, пофарбували стіни, повісили тюлі та принесли туди старі дитячі ліжечка, іграшки, книги, малюнки, плакати, піаніно та багато іншого. От там ти дійсно поринаєш у минуле.

Ковток свіжого чорнобильського повітря

У якийсь момент ми вже починали відчувати відчай, що всюди буде лише пустка та сміття, але садочок став справжнім ковтком свіжого чорнобильського повітря 😜.

Оглядове колесо – символ зони відчуження

Парк розваг (парк атракціонів) – це одне з найвідоміших місць Прип’яті, а його головний атракціон – оглядове колесо, є одним із символів зони відчуження. До слова, ідентичне оглядове колесо стоїть у Голосіївському парку.

Сум замість радості

На території парку розваг розташовується оглядове колесо, карусель, гойдалка, автодром і тир. Попри свою назву, парк має сумну історію. Інші атракціони, можливо, й встигли трохи попрацювати, але оглядове колесо так і не запустили. Офіційне відкриття було заплановане на 1 травня 1986 року. Чортове колесо залишилося назавжди стояти нерухомим у тихому та безлюдному парку розваг, замість того щоб дарувати радість його відвідувачам.

Спроби запустити колесо

У 2017 році в мережі з’явилося відео, на якому польські туристи змогли запустити оглядове колесо механічним способом, але в агентстві управління зоною відчуження заявили, що це фейк, оскільки механізми залишилися недоторканими, а запустити багатотонну конструкцію без електрики неможливо.

Є й інші відео, на яких групка ідіотів таки намагається це зробити. Як над тим бідним чортовим колесом тільки не знущалися. От дивишся, як те придурочне туди лізе на ту хитку конструкцію, і розумієш, що мільйони років еволюції пройшли повз певних організмів. Такі дії не лише загрожують радіоактивним забрудненням, але й роблять металеву конструкцію, що гнила десятки років, ще небезпечнішою.

Центральна площа Прип’яті

Будинок культури «Енергетик», готель «Полісся» та торговий центр розташовуються на центральній площі Прип’яті, яка потроху перетворюється на молодий ліс. Перші дві будівлі є популярними локаціями міста, хоча їх складно назвати унікальними, якщо не враховувати вивіски. Ми планували дослідити ці об’єкти, але нам заборонили заходити всередину, пославшись на часті патрулі, котрі цього не люблять. Просто в нас із собою не було болгарок та інших інструментів, щоб ми не викликали підозр.

Будинок культури «Енергетик»

Будинок культури «Енергетик» є багатофункціональним місцем, у якому була концертна зала, кінотеатр, бібліотека та спортивний зал. На зовнішніх стінах частково збереглися малюнки, а от великих вікон нема, кажуть, що їх розібрали мародери через наявність у рамах кольорових металів.

Готель «Полісся»

Готель «Полісся» – це типовий готель на 108 місць, без значних архітектурних чи дизайнерських особливостей.

Торговий центр

Торговий центр цікавий своїм магазином і рестораном. Наскільки той ресторан дійсно був рестораном, а не звичайною їдальнею, сказати складно, але магазин виглядає досить солідно, віддалено нагадуючи сучасний супермаркет.

Здоров’я народу – багатство країни

Медико-санітарна частина №126 (МСЧ-126) – це лікарняний комплекс, до складу якого входили дитяча поліклініка, неврологічне відділення, інфекційне відділення, пологовий будинок, харчовий блок, молочна кухня, пральня, гараж, морг тощо. На одній із будівель є великий напис: «Здоров’я народу – багатство країни».

Перші постраждалі від аварії на ЧАЕС

Саме в МСЧ-126 привезли перших постраждалих від аварії на ЧАЕС. Більшість із них невдовзі померли від променевої хвороби. За лічені години ліквідатори встигли отримати смертельні дози радіації. Вони були настільки сильно опромінені, що навіть знімаючи з них одяг, медсестри отримували радіаційні опіки. До того ж у лікарні не було жодних протирадіаційних засобів, тих же таблеток йоду, та індивідуальних засобів захисту. Усе виконувалося голіруч.

Відчайдушні пошуки смертельно небезпечно місця

Уражений радіацією одяг знімали та зносили до підвалу лікарні, який невдовзі законсервували. Але в наш час деякі особливо відчайдушні сталкери зуміли знайти цей підвал і проникнути всередину. На опублікованих відео видно довгий коридор із невеликою кімнатою, де досі лежить радіоактивний одяг. Коли до речей приклали дозиметр, той, незважаючи на пройдешні десятки років, показав рівень радіації, що перевищує норму в тисячі разів. Цей підвал називають наймоторошнішим місцем Прип’яті. Лізти туди смертельно небезпечно. Незрозуміло, чому проходи до підвалу досі не закриті радикально.

Моторошна лікарня та не страшний морг

Ледь не кожна радянська лікарня є ідеальною локацією для знімання фільму жахів, а покинута радянська лікарня й поготів. Особливо страхітливим місцем є пологовий будинок, у стінах якого зустрічається медичне приладдя, гінекологічні крісла та дитячі ліжечка. Щодо моргу, то тут усе навпаки, бо покинутий морг далеко не такий страшний, як робочий. Якраз останні дві локації ми й відвідали.

Коли радянські архітектори змогли

Кафе «Прип’ять» та річковий порт – це той рідкісний випадок, коли радянські архітектори змогли щось, крім бетонного прямокутника. Обидві споруди поєднані між собою бетонною конструкцією (куди ж без нього). Прямо від кафе йдуть сходи до причалу, від якого раніше ходили як звичайні кораблі, так і судна на підводних крилах, зокрема «Ракета».

Вітражі в кафе

Ледь не всі стіни кафе зроблені зі скла та прикрашені яскравими різнокольоровими вітражами. Усередині можна побачити залишки кухні, а надворі автомат із водою. З причалу ж відкривається вид на затонулий корабель і портові крани.

Плани з відновлення кафе

Станом на 2021 рік існували плани з відновлення кафе. Хотілося б, щоб його відновили в первісному вигляді, а в майбутньому запустили прогулянкові кораблі до річкового порту.

Техніка, що брала участь у ліквідації наслідків катастрофи

АТХ 2 (Автотранспортне господарство №2) – це місце, де зберігається техніка, що брала участь у ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС. Частина представленої техніки входила до складу Пересувної механізованої колони №35, котра займалася дезактивацією в Прип’яті.

Різноманітність екземплярів та рівень радіації

На території АТХ 2 можна побачити різноманітні вантажівки, гусеничну техніку, поливні машини з великими цистернами, створені на базі БелАЗа, які використовували для поливання Прип’яті. Тут також є низка гаражів і великий ангар, що поступово руйнується.

Техніка має низький рівень радіаційного фону, тому перебувати там безпечно, але торкатися чи залазити на неї категорично заборонено. Хоча найбільш заражені екземпляри відправили до могильників, ви все ж можете випадково натрапити на радіоактивні елементи.

Не такий рудий

Так, це і є Рудий ліс. Напевно, не зовсім те, що ви сподівалися побачити. Ми теж очікували чогось більш лісистого й більш рудого. Свого часу тут дійсно був повноцінний ліс, але його знищили (цього разу не мародери). Зараз же природа потроху відновлюється.

Загибель лісу

Під час вибуху реактора одну з найбільших доз радіації на себе прийняла лісосмуга за 2 кілометри від станції. Сосновий ліс поглинув смертельну дозу радіації, що спричинило його майже миттєву загибель. За період від кількох годин до кількох днів загинула більшість дерев, вони фактично згоріли живцем, а їхній окрас змінився із зеленого на рудий, що й дало назву лісу.

Дезактиваційні заходи

Після аварії було прийнято рішення повністю ліквідувати заражену ділянку. За допомогою бульдозерів і військової інженерної техніки ліс зрівняли із землею, а радіоактивні дерева закопали в спеціальних траншеях на глибині кількох метрів. Ці заходи значно зменшили радіаційний фон, але є інформація, що бездумне захоронення дерев призвело до зараження ґрунтових вод.

Пункт тимчасової локалізації радіоактивних відходів

Рудий ліс залишається однією з найбільш заражених ділянок зони відчуження. ПТЛРВ розшифровується як пункт тимчасової локалізації радіоактивних відходів. Туди не те що туристи, а й відчайдушні сталкери не ходять. Уся територія обвішана знаками радіаційної небезпеки. На наших світлинах ви бачите прямо епіцентр, там ми стоїмо на одній лінії між лісом і ЧАЕС.

Агент «Рудий ліс» та російські окопи

Нас завжди дивувало, що має бути в голові у людини, яка вивозить предмети з зараженої території, як можна лазити бозна-куди та чіпати бозна-що. А потім настав 2022 рік. Російські війська окуповують Чорнобильську зону відчуження та починають рити окопи в найбільш зараженій ділянці зони. Вони там жили й харчувалися. Це змушує задуматися про те, що для деяких організмів еволюція йде не туди, а для деяких вона й не починалася.

Ми не будемо вам брехати, що всі вони повмирали від променевої хвороби, але стовідсотково отримали безповоротні наслідки для свого здоров’я. Повноцінне життя вони не проживуть. Агент «Рудий ліс» виконав свою роботу на відмінно ☢️.

Перша українська АЕС

Чорнобильська атомна електростанція – це перша українська АЕС, яка в перспективі могла стати найбільшою та найпотужнішою у світі. Будівництво станції розпочалося в 1970 році разом із містом-супутником Прип’яттю.

Тип реакторів на ЧАЕС

На ЧАЕС усі чотири енергоблоки були оснащені графіто-водними реакторами типу РВПК-1000 (реактор великої потужності канальний) із потужністю 1000 МВт кожен. Перший реактор був запущений у 1977 році, другий у 1978 році, третій у 1981 році, а четвертий у 1983 році. Реактори РВПК мали низку проблем, які виправили після Чорнобильської катастрофи, однак широкого розповсюдження вони так і не набули. У світі було збудовано всього п’ять АЕС із такими реакторами, дві з яких уже давно закриті.

Причини аварії на ЧАЕС

Аварія на ЧАЕС сталася під час запланованої зупинки реактора 4-го енергоблока для проведення ремонтних робіт і випробування. Цей тест мав бути виконаний ще до введення реактора в експлуатацію. Однак 26 квітня 1986 року приблизно о 1:23:40 реактор вибухнув.

Персонал допустив низку помилок, своїми діями вони довели реактор до нестабільного стану, але загалом їхні дії не заборонялися технологічним регламентом. Проблема полягала в самому реакторі, який мав критичні недоліки, що не були зазначені в документації. Мало того, з реакторами цього типу вже траплялися аварії та поломки, які були засекречені. Натомість замість виправлення всіх конструкторських недоліків чи внесення їх до чинних інструкцій, радянська влада вирішила все просто засекретити. Тому персонал станції грубо порушив правила експлуатації реактора РВПК-1000, не порушивши при цьому регламент.

Кнопка-детонатор, яка мала зупинити реактор

Безпосередній вибух реактора відбувся після натискання кнопки АЗ-5, що дуже іронічно, бо це кнопка аварійної зупинки реактора. Замість того щоб реактор заглушити, вона спрацювала як детонатор. Які ще потрібні докази недосконалості РВПК, коли аварійна кнопка зупинки його підриває. Є деякі розбіжності щодо причин натискання на АЗ-5. Її натиснули або для аварійної зупинки через розуміння критичної ситуації, або ж натискання на АЗ-5 відбулося в штатному режимі після проведення випробувань, що передбачалося регламентом.

Винуватці аварії та версія Анатолія Дятлова

Головними винуватцями катастрофи визнали директора ЧАЕС Віктора Брюханова, головного інженера Миколу Фоміна та заступника головного інженера Анатолія Дятлова, який безпосередньо керував випробуванням. Їх засудили до 10 років ув’язнення, але всі вони вийшли достроково. Ніхто з конструкторів та представників влади відповідальності не поніс. У 2016 році вперше вийшло старе інтерв’ю з Дятловим, у якому він розповідає свою версію подій. Його слова збігаються з висновками багатьох експертів. Сам Анатолій Дятлов отримав велику дозу радіації та помер ще в 1995 році.

Спорудження саркофага

Після ліквідації пожежі зруйнований реактор продовжував випромінювати радіацію. Його багато днів засипали піском, свинцем, бором та іншими сумішами, але головним стримувальним чинником став об’єкт «Укриття», споруджений у 1986 році. Це потужна конструкція з бетону та металу, що закрила собою 4-й енергоблок. Термін його експлуатації був розрахований на 20–40 років, через що в 2012–2019 роках спорудили Новий безпечний конфайнмент (НБК). Ця гігантська аркова конструкція закрила собою «Укриття», а термін її експлуатації 100 років.

Сучасні українські АЕС

ЧАЕС ще деякий час продовжувала працювати після катастрофи й була остаточно зупинена 15 грудня 2000 року. Нині в Україні є чотири атомні електростанції, які разом мають 15 енергоблоків. Усі вони оснащені водно-водяними енергетичними реакторами типів ВВЕР-440 і ВВЕР-1000, розробленими за радянськими технологіями. Ці реактори є безпечнішими в порівнянні з РВПК-1000, але сильно поступаються реакторам розвинених країн.

Заплановані енергоблоки

Наприкінці 1986 року планували запустити 5-й енергоблок, який на момент аварії був майже готовий. Також активно велося будівництво 6-го енергоблока. За різними даними, цих блоків мало бути вісім, а то і всі дванадцять.

Конструкція градирні

Для охолодження нових енергоблоків будувалися градирні. Завдяки спеціальній конструкції градирні повітря всмоктується знизу та проходить угору, паралельно охолоджуючи воду, яка згодом подається до станції. У випадку з ЧАЕС через градирню мав проходити величезний трубопровід. Одну з градирень планували ввести в експлуатацію разом із 5-м енергоблоком.

Червона фортеця

Недобудовані енергоблоки іноді називають «Червоною фортецею». На жаль, нас туди не повезли, тому всі зйомки довелося робити на ходу. А до градирні ми таки доїхали. Що тут сказати, вона величезна. Не знаємо, як було б тій бідній воді, але нам було капець як холодно. Вітер пронизує до кісток ☃️.

Мурал всередині градирні

Всередині градирні, окрім вітру, труб і бетону, можна побачити стінопис художника Гвідо ван Хелтена, який є автором муралу «Конвалія» та муралу на бульварі Лесі Українки.

У нашій статті ми розповіли про найпопулярніші місця Чорнобильської зони відчуження, але там є ще багато цікавих локацій. Окрім того, про що ми написали окремо, ще нам запам’яталися стадіон «Авангард», який перетворився на справжній ліс, ферма, де проводили якісь радіаційні досліди, музична школа, прикрашена чудовою мозаїкою художника Івана Литовченка, відділок міліції з в’язницею та радіоактивний ківш.