Козелець – неперевершений собор, Розумовські та козел

Пам’ятник встановили в вересні 2018 року перед входом до міського парку. І це не просто скульптура тварини, а один із символів містечка. Срібний козел із золотими рогами та кулею з хрестом на спині зображений на сучасному гербі та прапорі Козельця. Уперше козел із хрестом з’явився на геральдиці ще в 1663 році та за декілька століть зазнав лише косметичних змін, бо сама концепція не змінилася.

За однією з легенд назва Козельця походить від древнього слова «козелес», тобто ліс диких кіз, за іншою назва пішла від квітки козельці, що було зображено на гербі радянського періоду. У будь-якому випадку цей пам’ятник дуже цікавий і привертає до себе багато уваги.

Храм збудували у 1752–1763 роках за ініціативою графині Наталії Розумовської. Виконали його в стилі українського бароко архітектори Андрій Квасов (автор проєкту) та Іван Григорович Григорович-Барський. У 1766–1770 роках за проєктом Андрія Квасова побудували чотириярусну дзвіницю. Собор двоповерховий. На першому поверсі розташовується усипальниця Розумовських, де в 1762 році поховали Наталію Розумовську, а на другому розміщується власне сам собор.

Собор Різдва Богородиці це не просто перлина Козельця та визначна пам’ятка національного значення, а взагалі один із найкращих прикладів архітектури України. Він вражає своєю красою та великою кількістю деталей.

Не менш дивовижною частиною собору є його інтер’єр, не побачити який теж саме, що приїхати до Козельця й не побачити собор. Його головною родзинкою є чарівний різьблений із липи позолочений іконостас виконаний у стилі рококо. Авторами роботи стали художники Григорій Стеценко, Іван Чайковський, скульптор Сисой Шалматов та архітектор Бартоломео Растреллі. Хоча наразі дослідники не мають єдиної думки, щодо авторства іконостасу.

Унікальність та купівля

Садибний комплекс «Покорщина» вважається одним із найстаріших збережених садибних комплексів України. За легендою, у 1744 році маєток придбала графиня Наталія Розумовська спеціально для прийому російської імператриці Єлизавети Петрівни, яка була одружена з її сином Олексієм Розумовським. Втім, достеменно невідомо, чи відвідувала імператриця цю садибу насправді.

Покора імператриці

Щодо походження назви садиби існує кілька версій. Найпопулярніша розповідає, що саме там, після таємного вінчання, імператриця Єлизавета покорилася матері свого чоловіка. За іншою версією, колишнім власником маєтку був писар Іван Покорський, від прізвища якого й пішла назва.

Нові власники та ансамбль комплексу

Надалі садиба перейшла у власність Віри Дараган (дочки Наталії), яка була одружена з київським полковником Юхимом Дараганом. Первісно до комплексу входили дерев’яна потинькована панська хата, кам’яниця (про неї буде окремо), каретний сарай, парк і низка господарських споруд. До наших днів збереглися тільки панська хата, кам’яниця та каретний сарай.

Найкращий із Ґалаґанів

У 19 столітті садибу успадкував Григорій Павлович Ґалаґан (праправнук Віри Дараган) – відомий українофіл, меценат, громадський діяч та засновник колегії Павла Ґалаґана. Літом там відпочивали учні колегії, викладацький склад та, власне, Григорій Павлович. Водночас його головною резиденцією залишався Сокиринський палац.

270-річна дерев’яна хата

Садибний комплекс доволі скромний, хоча нам місцина сподобалася. Головна будівля ненабагато більша за звичайну сільську хату, але вона унікальна своєю історією та тим, що цій дерев’яній будівлі вже понад 270 років (на жаль, точна дата будівництва невідома).

Сучасний стан

«Покорщина» – це цінна пам’ятка архітектури, з якою пов’язані важливі історичні події. У різні часи вона належала представникам козацьких родин Розумовських, Дараганів та Ґалаґанів. Станом на 2019 рік усі споруди комплексу перебували в аварійному, ледь не критичному стані. На щастя, у 2024 році розпочалася довгоочікувана реконструкція, що дає нам чудовий привід відвідати садибу знову.

Кам’яниця Дараганів (господарська споруда) є найвиразнішою спорудою садибного комплексу «Покорщина». Її в середині 18 століття збудував Юхим Дараган (зять гетьмана Кирила Розумовського), який 1751–1762 роках обіймав посаду полковника (командувача) вищезгаданого Київського полку. Там розміщувався арсенал та скарбниця полку.

Будинок полкової канцелярії є однією з небагатьох збережених козацьких адміністративних будівель на території України. Її збудували в 1756–1765 роках на замовлення полковника Юхима Дарагана, бо як ми з вами пам’ятаємо, до Козельця ще в 1708 році перенесли адміністративний центр Київського полку.

У 1781 році полковий устрій ліквідували і в будівлі розмістився Козелецький магістрат. Далі там було ще багато різних адміністрацій, поки приміщення не відали під дитячу бібліотеку.

Храм спорудили в 1781–1784 роках на кошти священника Кирила Тарловського, відомого як «Дикий піп». Вважається, що саме він у 1744 році таємно повінчав Олексія Розумовського та імператрицю Єлизавету Петрівну. Після чого він опинився при царському дворі, але через низку палацових переворотів та підтримки не тих людей, йому довелося тікати. Деякий час Тарновський переховувався в диких полях, де його знайшли козаки та відвели на січ, там він і отримав своє прізвисько.

Миколаївська церква виконана в стилі українського бароко з елементами класицизму, вона маленька, охайна, має гарне доглянуте подвір’я, проте, губиться на фоні головного собору.

Вознесенську церкву збудували в 1866–1874 у псевдоросійському стилі з відчутними елементами українського бароко. У ті часи Російська імперія всіляко намагалася придушити українську самоідентичність, тому будівництво храмів у традиційній для України стилістиці заборонялося.

Після реставраційних робіт 1975–1988 років у церкві розмістили Музей історії ткацтва Чернігівщини, який знаходився там до 2017 року, доки будівлю не передали релігійній громаді. Станом на 2019 рік проходить реставрація.

Погруддя Тарасові Шевченку встановили в 1961 році на території міського парку. У 1845–1847 роках Шевченко був співробітником Київської археографічної комісії та в 1846 році їздив описувати пам’ятки Чернігівщини, тоді ж побував і в Козельці. Потім у своїй повісті «Княгиня» 1853 року він згадав про Козелець та величний храм.

Ще біля входу до парку є пам’ятний знак, де написано, що в травні 1861 року козельчани в останню путь проводжали Тараса Григоровича, бо Козелець лежав на шляху домовини письменника до Канева під час його перепоховання.

Скульптуру урочисто відкрили 14 жовтня 2016 року в День захисника України. Пам’ятник спорудили своїми силами самі жителі Козельця за ескізом місцевого художника Григорія Любенка. Він присвячений українським воїнам-героям, які загинули на Донбасі під час Російсько-Української війни.

Також на пам’ятнику та на табличці поруч ви можете побачити імена й коротку біографію козельчан і уродженців сусідніх населених пунктів, котрі загинули на війні.

Окрім вище перерахованих місць, навряд чи Козелець зможе чимось вас вразити. Ще є міський парк, ветеринарний коледж, річка Остер і пам’ятники присвячені Голодомору та Другій світовій війні.