Храми Києва

Заснування та засновник

Церква Спаса на Берестові – стародавня церква часів Київської Русі, пам’ятка архітектури національного значення, яка в 1990 році була включена до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Точна дата будівництва храму невідома, ймовірно, його засновником є київський князь Володимир Мономах, а спорудили саму церкву за часів його правління між 1113 і 1125 роками.

Родові поховання Мономаховичів

Церква була родовою усипальнею Мономаховичів. У літописі вказується, що в ній були поховані дочка Мономаха Євфимія (1138), його син Юрій Долгорукий (1157) й онук Гліб (1171). Поховання не збереглися.

Руйнування монголо-татарами та середньовічні ремонтні роботи

У 1240 році церкву зруйнували татаро-монгольські війська, вцілів тільки нартекс (приміщення при вході) й той не повністю. Припускають, що храм міг бути відбудований у 13-15 століттях. Якщо ж він і був відновлений, тоді в 1482 році його повторно зруйнували кримськотатарські війська.

Відродження за Петра Могили та Октавіано Манчіні

У 1640-1643 роках церква Спаса була відбудована (не в первісних формах) за ініціативою та на кошти митрополита Петра Могили. Автором відбудови вважають італійського архітектора Октавіано Манчіні. У 1644 році церкву розписали грецькі майстри.

Прибудова притвору та дзвіниці

Під час реставраційних робіт 1751-1752 років до західної стіни прибудували мурований притвор, перетворивши будівлю на п’ятидільну церкву в стилі українського бароко.

У 1813-1814 роках за проєктом архітектора Андрія Меленського до притвору прибудували триярусну муровану дзвіницю в стилі класицизму.

Відкриття фрески 12 століття

У 1970 році за розписом 17 століття було виявлено фреску «Чудесний лов риби» 12 століття. На фресці зображено чотирьох апостолів у човні, які ловлять рибу, та одного, котрий пливе до берега, де стоїть Ісус Христос. Там зображені події із Євангелії, коли Христос явився своїм учням на Тиверіадському озері.

Сучасна реставрація

У 2017-2019 роках церкву Спаса на Берестові реставрували за проєктом архітекторки Тетяни Філіппової. Паралельно з тим проходило впорядкування території навколо храму, яке виконали за проєктом архітектурного бюро AER. Меценатом проєкту став В’ячеслав Москалевський (керівник кондитерської корпорації Roshen з 1995 року), котрий виділив на реставрацію 50 мільйонів гривень. Загалом реконструкція пройшла дуже вдало, колись усіяна бур’яном територія і обшарпана церква перетворилися на супер круту туристичну локацію Києва.

Заснування та засновник

Кирилівська церква була збудована в першій половині 12 століття. Це третя найстаріша споруда Києва часів Русі, що дійшла до наших днів у повністю збереженому стані. Засновником храму є Великий князь київський Всеволод Ольгович. За найпоширенішою версією храм побудували в 1140-1146 роках.

Кирилівський монастир та усипальниця Ольговичів

Кирилівська церква була складовою частиною Кирилівського монастиря та родовою усипальнею Ольговичів. У 1179 році там поховали дружину засновника храму Марію Мстиславівну, а в 1194 році його сина Святослава Всеволодовича.

Занепад після татаро‑монгольської навали

Храм постраждав під час татаро-монгольської навали 1240 року, але зруйнований не був. Є певні згадки про послідуючі відновлювальні роботи, хоча якихось документальних підтверджень цьому немає, тому, найімовірніше, храм понад три століття перебував у занедбаному стані.

Відродження та розквіт за Інокентія Монастирського

На початку 17 століття Кирилівська церква й монастир були відновлені за ініціативою князя Костянтина Острозького. Усі відновлювальні роботи та керування монастирем Острозький доручив ігумену Василю Красовському, котрий очолював обитель упродовж 1605-1614 років. Найбільшого розквіту Кирилівський монастир набув у 1681-1697 роках, коли його очолив ігумен Інокентій Монастирський.

Набуття рис українського бароко

У 1734 році церква сильно постраждала від пожежі. Під час відновлювальних робіт 1748-1760 років, які проходили під керівництвом архітектора Івана Григоровича Григоровича-Барського, споруда набула характерних рис українського бароко.

Ліквідація монастиря та психіатрична лікарня

У 1786 році за наказом імператриці Катерини II Кирилівський монастир ліквідували, а всі його споруди передали під лікарню для душевнохворих. Кирилівська церква стала лікарняною церквою, причому її стіни всередині було потиньковано і побілено.

Відкриття фресок і реставрація Прахова

У процесі ремонтних робіт 1860 року священником Петром Орловським були виявлені фрески 12 століття. Під керівництвом протоієрея Петра Лебединцева пройшли перші роботи з відчищення старовинних фресок від тиньку та пізніших нашарувань. У 1880-1889 під керівництвом професора Адріана Прахова пройшли головні реставраційні роботи.

Унікальність Кирилівської церкви

Кирилівська церква – це беззаперечно одна з найвидатніших пам’яток України, яка чомусь немає широкої популярності. Зовні вона набула рис українського бароко, але всередині практично не зазнала жодних змін із часів Київської Русі. На вас очікує 800 кв. м унікальних фресок 12 століття, одна фреска 17 століття із зображенням ігумена Інокентія Монастирського та неймовірні фрески 19 століття.

Заснування та засновник

Церква Успіння Богородиці Пирогощі закладена київським князем Мстиславом Великим (Мстислав Володимирович) у першій половині 12 століття. Орієнтовна дата будівництва 1131–1135 або 1132–1136 роки, остання дата згадується в Іпатіївському літописі 1420-х років. Уперше ж церква згадується в стародавньому літописі «Слово о полку Ігоревім» кінця 12 століття. Пирогоща є першим київським храмом повністю збудованим із цегли, а не з каміння.

Походження назви

Однією з версій походження назви церкви є те, що її назвали на честь привезеної із Константинополя (нині Стамбул) ікони «Пірготісс» (у перекладі з грецької «вежа»). Тільки не дуже зрозуміло, чи то назва в ікони така, чи то тип ікони, що встановлюють в вежі, чи то на самій іконі були зображені вежі якогось візантійського монастиря.

Руйнація та довгий період занепаду

У 1240 році храм був практично зруйнований монголо-татарами та понад два століття, найімовірніше, стояв руїною. У 1474 році його відновили, але вже в 1482 році він знову зазнав сильних руйнувань.

Реконструкції Себастьяна Брачі та Івана Григоровича-Барського

У 1613 році італійський архітектор Себастьян Брачі реконструював церкву, унаслідок чого вона набула стилістичних рис ренесансу. У другій половині 18 століття український архітектор Іван Григорович Григорович-Барський, чий батько був старостою церкви, провів реконструкцію будівлі та збудував поруч дзвіницю в стилі українського бароко (чи перебудовував він саму церкву в стилі українського бароко ми точно сказати не можемо).

Перебудова Меленського

На початку 19 століття, після низки пожеж на Подолі, церкву перебудував головний архітектор Києва Андрій Меленський, надавши їй тепер характерних рис класицизму. Також розібрали барокову дзвіницю та в 1835 році прибудували нову в стилі ампір.

Головна православна церква Києва

Церква Богородиці Пирогощі розташовувалася на тодішній головній торговій площі Подолу, тому користувалася великою популярністю серед купців та ремісників. Загалом упродовж багатьох століть вона була однією з найпопулярніших церков міста та на декілька десятиліть стала головною православною церквою Києва, коли Софіївський собор тимчасово перейшов католикам (десь у межах 1596–1633 років).

Знищення більшовиками

У 1935 році більшовики повністю знищили церкву, яка попри всі руйнації та нищівні пожежі вистояла 800 років, але радянські часи ця стародавня пам’ятка не пережила. Найсумніше, що на той момент Пирогоща ще зберігала більшу частину своєї початкової будови 12 століття.

Відтворення в первісних формах

У 1997–1998 роках за проєктом архітектора Юрія Асєєва церкву Богородиці Пирогощі відтворили в гіпотетичних первісних формах 12 століття. Таке рішення неодноразово піддавалося нищівній критиці, церкву часто називають бутафорською. На момент будівництва, окрім вцілілого оригінального фундаменту, не було жодної інформації, який, власне, та церква мала вигляд сотні років тому. На противагу цьому були знімки початку 20 століття, по яким могли б відтворити її у формах, у яких вона була до знищення. Особисто нам сучасна церква подобається.

Заснування та засновник

Церква Миколи Притиска збудована на початку 18 століття в стилі українського бароко. За деякими джерелами кошти на будівництво церкви дав київський поміщик Залізний Гріш. Довгий період часу вона мала статус однією з найстаріших споруд Подолу, бо її відносили до 1631 року будівництва, проте, дослідження 1980-х років довело, що церкву звели між 1695 і 1707 роками на місці старої дерев’яної церкви.

Притиска та православна система охорони

І якщо вас цікавить, що то за Притиска така у храму в його назві, то є дві легенди. За однією з них, у часи Київської Русі, біля притики (причалу) річки Почайни стояла одна з перших дерев’яних церков святого Миколая, на її честь і назвали сучасний храм. За іншою легендою, однієї ночі до храму вдерся злодій, але спрацювала православна система охорони й на крадія впала важка ікона з зображенням святого Миколая, притиснувши його.

Пожежі, відновлення, прибудови та перебудови

У 1718 році церква сильно постраждала від пожежі. У 1789 році до храму прибудували дзвіницю з теплою Стрітенською церквою.

Під час великої пожежі на Подолі 1811 року церква знову сильно постраждала та невдовзі була відновлена під керівництвом архітектора Андрія Меленського. У 1880-х роках під керівництвом архітектора Ніколаєва церкву Миколи Притиска теж переобладнали на теплу й замінили дерев’яну огорожу на цегляну.

Радянський період: закриття й аварійний стан

У радянські часи її закрили та довели до аварійного стану. Нині церква Миколи Притиска реставрована та в ній проходять богослужіння.

Збереження фресок і сучасний стан храму

Оригінальний розпис храму до наших днів не дійшов. Найстаріші збережені фрагменти датовані 18 століттям. Частина фресок була намальована в першій половині 19 століття, зберігся договір 1833 року укладений із художником О. Суховєєвим на розпис храму. Ще частину фресок виконаних різними майстрами відносять до кінця 19 та початку 20 століття.

Заснування монастиря

Флорівський монастир – це найстаріший жіночий монастир Києва. Вважається, що монастир заснували в 16 столітті, але точна дата заснування невідома. Уперше монастир згадується у підтверджувальній грамоті польського короля Сигізмунда II Августа 1566 року.

Трапезна церква

Першою мурованою спорудою монастиря є Трапезна церква, яку зафіксували на плані Києва 1695 року. Зведена в стилі українського бароко, але ні точні роки будівництва, ні автор невідомі. Під час пожежі 1718 року церква сильно постраждала, а інші дерев’яні споруди монастиря практично всі згоріли.

Переведення чорниць

На початку 18 століття до Фролівського монастиря перевели чорниць ліквідованого Вознесенського монастиря. Тоді ж монастир отримав подвійну назву Свято-Вознесенський Флорівський монастир, але більш вживаною назвою є просто Флорівський монастир.

Вознесенський собор

У 1722–1732 роках невідомий автор в стилі українського бароко спорудив Вознесенський собор, котрий став головною спорудою монастиря. Його збудували на місці дерев’яного собору, який згорів у 1718 році.

Воскресенська церква

Під час пожежі 1811 року монастир зазнав дуже сильних пошкоджень. Відбудовою монастиря керував архітектор Андрій Меленський. У 1824 році за проєктом звели Воскресенську церкву в стилі класицизму та низку монастирських споруд.

Радянський період

У радянські часи монастир закрили та використовували не за призначенням. Там розміщувалися різні майстерні та склади. За часів німецької окупації богослужіння поновилися. Станом на 1960-ті роки в користуванні чорниць був тільки собор, дзвіниця і деякі житлові приміщення. Наразі діяльність монастиря повністю відновлена.

Заснування храму

Дмитрівська церква збудована в 1757 році в стилі українського бароко. Це єдина вціліла будівля від храмового комплексу Костянтина та Єлени. Ймовірним автором роботи є український архітектор Іван Григорович Григорович-Барський, автором саме Дмитрівської церкви та ще декількох споруд, увесь комплекс він не створював.

Знищення більшовиками

У 1920–1930 роках більшовики знищили храмовий комплекс Костянтина та Єлени, а церкву святого Дмитрія Ростовського частково розібрали та перебудували, щоби надати їй вигляд звичайної будівлі. У 1965 році будівлю пристосували під спортзал.

Сучасний стан

Нині в церкві проводять богослужіння. Станом на 2022 рік є плани з відновлення храму, але про відновлення всього комплексу справа не йде, бо на частині території комплексу тепер стоїть будівля Спеціалізованої школи №17.

Заснування храму

Свято-Покровська Подільська церква споруджена в 1766–1772 роках у стилі українського бароко. Автор роботи – український архітектор Іван Григорович Григорович-Барський.

Старі дерев’яні церкви

Сучасна Покровське церква була збудована на заміну старої дерев’яної Покровської церкви, котру в 1685 році звели на кошти грецького купця Миколи Тернавіота. Зі свого боку та дерев’яна церква була збудована на фундаменті дерев’яної вірменської церкви Різдва Пресвятої Богородиці, яка згоріла в 1651 році. Дослідники припускають, що остання могла насправді бути мурованою, а не дерев’яною, або, що й вона збудована на фундаменті ще старішої мурованої церкви.

Дзвіниця та прибудови

Наприкінці 18 століття (за іншою версією в перші роки 19 століття) поруч із церквою збудували двоповерхову дзвіницю. Перший її поверх був мурованим, а другий дерев’яним.

Під час великої пожежі 1811 року церква разом із дзвіницею сильно постраждали, тому частина оригінальних елементів були втрачені. У 1824 році до західного фасаду церкви прибудували теплу церкву Іоана Воїна. У 1830 році надбудували другий мурований поверх дзвіниці, замість згорілого дерев’яного.

Іконостас

У середині 19 століття встановили іконостас виконаний за проєктом Івана Штрома та здійснили внутрішній розпис храму.

Радянський період

У 1930-х роках за наказом радянської влади розібрали оригінальний іконостас і закрили храм, переобладнавши його під архів. За часів німецької окупації богослужіння поновилися, завдяки чому тодішній настоятель храму Олексій Глаголєв зміг переховувати там єврейські сім’ї. Далі радянська влада знову закрила храм.

Сучасний стан

Нині Свято-Покровська Подільська церква знову відкрита для вірян. Всередині храму ви можете побачити частину збережених фресок 19 століття та сучасний іконостас встановлений у 1999 році.

Заснування храму

Церква Миколи Набережного збудована в 1772–1775 роках у стилі українського бароко. Автор роботи – український архітектор Іван Григорович Григорович-Барський. Церква стоїть неподалік берегу Дніпра, чим, ймовірно, і пояснюється її назва.

Стара церква та легенда про немовля

Припускають, що навпроти сучасної церкви Миколи Набережного ще з 11 століття стояла дерев’яна церква святого Миколая. За легендою її збудували на березі річки, де втопилося немовля, але після молитви батьків до святого Миколая, дитя знайшлося живим. Перша писемна згадка про ту церкву датується 1543 роком. У 1677 році вона згоріла. Згодом на її місці звели нову дерев’яну церкву, котра досить довго простояла поряд із новим мурованим храмом. Із середини 16 століття відомо про існування парафії Миколи Набережного.

Пожежа та відновлення

У 1811 році новий мурований храм сильно постраждав від пожежі, але був відновлений у первісному вигляді.

Розписи, іконостас та дзвіниця

У 1837 році храм розписали, а в 1852 році розписи поновили та дописали нові. Однак через декілька не дуже якісних реставрацій частину фресок було пошкоджено. У 1852 році встановили дерев’яний іконостас. Хоч і з втратами, але старі розписи та іконостас дійшли до наших днів.

У 1861–1863 роках із західного боку храму спорудили дзвіницю з теплою церквою, що стилістично повністю відрізняється від головної споруди. Перша дерев’яна дзвіниця згоріла в 1811 році, а другу дерев’яну розібрали в 1847 році.

Унікальність храму

Церква Миколи Набережного була єдиним храмом, де богослужіння в радянські часи не припинялися аж до 1960 року. Потім її все-таки закрили, проте, невідомо, чи переоблаштували її на склад, архів або клуб. На початку 1990-х років церкву передали церковній громаді.

Подібна споруда

Візуально церква Миколи Набережного трохи схожа на Трьохсвятительську церкву в селі Лемеші, котру часто приписують Івану Григоровичу-Барському.

Ініціатива Філарета та річниця Хрещення Русі

Володимирський собор збудований у 1862–1882 роках на честь київського князя Володимира Великого. Ініціатором спорудження собору був митрополит Філарет (Амфітеатров). Так митрополит хотів до прийдешньої річниці 900-ліття Хрещення Русі уславити ім’я видатного князя, котрий, власне, у 988 році й охрестив Київську Русь.

Проєкт Штрома та економія коштів

На початку 1850-х років схвалили масштабний проєкт храму розроблений архітектором Іваном Штромом. Також було вирішено, що майбутній собор має бути побудований на пожертви вірян, але зібраних коштів виявилося менше ніж потрібно для реалізації першочергового задуму. Для зменшення кошторису запросили архітектора Павла Спарро, який суттєво переробив проєкт Штрома, зменшивши храм ледь не вдвічі. Безпосереднім же керівником будівництва призначили архітектора Олександра Беретті, який теж вніс свої зміни в проєкт, навпаки збільшивши храм.

Помилки на етапі проєктування та інженерні корективи

У 1862 році розпочалося будівництво собору, проте, через помилки допущені на етапі проєктування та постійне намагання зекономити, у 1966 році стіни дали сильні тріщини. Надалі до будівництва залучили архітектора Рудольфа Бернгарда, який зробив точні математичні розрахунки та знайшов розв’язання всіх проблем. У 1882 році собор успішно добудували.

Закриття та відновлення богослужінь

У 1929 році більшовики закрили собор та облаштували там антирелігійний музей. У 1944 році богослужіння поновилися, але відбувалися лише з дозволу владу. У 1960-х, коли новим митрополитом став Філарет (Денисенко), собор повноцінно відновив свою діяльність. У 1992–2018 роках Володимирський собор був кафедральним храмом (головним) Української православної церкви Київського патріархату, котру очолював усе той самий Філарет.

Заснування монастиря

Свято-Троїцький Іонинський монастир був заснований у 1860-х роках преподобним Іоною Київським. На початку 1860-х років ієромонах Іона оселився на території майбутнього монастиря, облаштувавши там скит Видубицького монастиря, будучи його насельником. Уже тоді розпочалося спорудження першого дерев’яного храму та інших будівель, однак офіційний дозвіл на створення монастиря було отримано лише в 1866 році. У 1872 році Іона став настоятелем новоствореного Свято-Троїцького монастиря. Значну роль у розвитку монастиря відіграла княгиня Катерина Васильчикова, яка жертвувала чималі кошти та великі земельні наділи.

Троїцька церква

Головним храмом монастиря є мурована Троїцька церква, зведена у 1871 році за проєктом військового інженера І. Антонова. У 1887–1900 роках храм значно розширили за проєктом архітектора Володимира Ніколаєва.

Закриття та відновлення богослужінь

З приходом радянської влади монастир було закрито та розграбовано. На його території розміщувалися гуртожитки, склади, майстерні та дитяча колонія. Багато будівель було знищено, а ті, що вціліли, зазнали значних руйнувань. У 1991 році монастир повернули релігійній громаді.

Ансамбль монастиря

Крім головного храму, до ансамблю Свято-Троїцького Іонинського монастиря входять дерев’яна дзвіниця, братські корпуси, льохи, майстерні, хрест преподобному Іоні та вежа

Чудова природа навколо

З усіх боків монастир оточений чудовою природою, адже розташовується на території Національного ботанічного саду імені Миколи Гришка. Також під Троїцькою церквою є склеп, у якому похований преподобний Іона, проте ми не знаємо, чи пускають туди відвідувачів.

Заснування та засновник

Свято-Покровський собор збудований у 1895–1897 роках в пам’ять про митрополита Платона. Ініціатива створення першого храму на Солом’янці належала тодішньому міському голові Степану Сольському. Автором роботи став архітектор Іполит Ніколаєв.

Перебудова храму

У 1914 році за проєктом архітектора Костянтина Сроковського храм перебудували, його площа збільшилася майже вдвічі та з’явилася триярусна дзвіниця.

Закриття та відновлення богослужінь

У радянські часи церкву не зруйнували, але була знищена дзвіниця та демонтовані церковні бані. Це було зроблено для того, щоби храм мав вигляд звичайної будівлі. У 2000-х роках за часів незалежної України храм повністю відновили.

Заснування монастиря

Пантелеймонівський монастир розташовується на території історичної місцевості Феофанія, землі якої в 1802 році були передані єпископу Феофану. Там він збудував свою заміську резиденцію та дерев’яний храм. У 1861 році єпископ Серафим прийняв рішення облаштувати у Феофанії чоловічий скит (віддалене монастирське поселення) Михайлівського Золотоверхого монастиря.

Пантелеймонівський собор

Головною спорудою, а також єдиним збереженим храмом монастиря, є Пантелеймонівський собор, зведений у 1905–1914 роках (за іншими даними в 1904–1914 роках) за проєктом архітектора Євгена Єрмакова.

Радянський період: знищення споруд монастиря

На початку 20 століття в Пантелеймонівському монастирі налічувалося сім храмів (іноді вказують чотири) та приблизно п’ятдесят споруд різного типу. З приходом радянської влади більшість тих споруд було знищено, а монастир закрито. Уцілілі ж будівлі використовувалися не за призначенням: від дитячого будинку до птахо-молочного радгоспу.

Створення першого комп’ютера

У 1948 році одну з будівель передали Інституту енергетики АН УРСР під лабораторію. Саме там, під керівництвом вченого Сергія Лебедєва, було створено перший у континентальній Європі комп’ютер – МЕОМ (мала електронна обчислювальна машина). Ця «мала» машина була по-справжньому величезною і займала 60 м².

Відновлення монастиря

У 1990 році монастир у занедбаному стані передали релігійній громаді. У 1993 році він став скитом Покровського жіночого монастиря, а вже в 2002 році окремим Пантелеймонівським жіночим монастирем.

Феофанія та специфічна краса храму

Нині монастир розташовується на території парку «Феофанія», одного з найкращих парків Києва. Він стоїть на горі та чудово доповнює ландшафтну композицію парку. Однак краса головного храму є досить специфічною, бо виконаний він у псевдоруському стилі та має червоний колір, що робить його схожим на типовий московський храм.

Перший храм на воді

Церква Миколи Чудотворця на воді – це перший православний храм у Європі, який повністю розташовується на воді. 12 серпня 2003 року заклали першу палю, а вже 7 липня 2004 року храм освятили та провели перше богослужіння. Ініціатором створення храму є Микола Славов, колишній президент судноплавної компанії «Укррічфлот». Автори проєкту – архітектори Юрій Лосицький та Олена Мірошниченко.

Прототип від Товариства порятунку на воді

За основу сучасного храму взяли дерев’яну капличку збудовану в 1900 році Товариством порятунку на воді. Вона стояла на березі біля причалу поряд із Поштовою площею. Проте, в 1930-х роках капличка була зруйнована радянською владою.

Навколишня краса

Церква Миколи Чудотворця стоїть на Дніпрі в дуже мальовничому місці. На фоні ви можете побачити Труханів острів, Парковий пішохідний міст, зелені Печерські пагорби та ще багато чого цікавого.

25 років у полоні на галері

На початку XVII століття, на місці майбутньої дзвіниці, гетьман Війська Запорозького Самійло Кішка звів дерев’яну церкву на честь Миколая Чудотворця. Зробив він це на знак подяки після свого порятунку з турецького полону, де майже 25 років був прикутий до весла на галері, але на 70 році життя зумів організувати повстання та повернутися додому. Але на початку XVIII століття церква згоріла.

Заснування та засновник

На місці згорілого храму в 1706–1716 роках під керівництвом і коштом священника Симеона спорудили муровану церкву Миколи Доброго та дзвіницю, на другому поверсі якої облаштували церкву святого Симеона Стовпника. У 1718 році церква сильно постраждала від пожежі й наприкінці XVIII століття була розібрана. На щастя, дзвіниця вціліла та в 1781 році була перебудована українським архітектором Іваном барським.

Відновлення та знищення більшовиками

У 1800–1807 роках за проєктом архітектора Андрія Меленського збудували нову церкву Миколи Доброго. У 1811 році храм разом із дзвіницею знову сильно постраждали від пожежі, але були відновлені. У 1930-х роках більшовики зруйнували церкву та побудували на її місці ліцей «Поділ» №100.

Удачлива дзвіниця

Це справжнє диво, що дзвіниця церкви Миколи Доброго дійшла до наших днів, що її не розібрали після пожежі та, що її не знищили при будівництві ліцею. Наразі на другому поверсі дзвіниці проводяться богослужіння.

Легенда про Аскольда й Діра

Церква Святого Миколая розташовується на території історичної місцевості Аскольдова могила, де за легендою в 882 році князь Олег Віщий вбив братів Аскольда й Діра та захопив владу в Києві. Аскольда поховали на місці його вбивства й ще в 10 столітті княгиня Ольга збудувала над його могилою дерев’яну церкву Святого Миколая (ім’я Миколай було прийняте Аскольдом під час хрещення в 867 році).

Монастирський комплекс

Багато століть при церкві діяв монастир, перша згадка про монастир датується 1036 роком. Наприкінці 17 століття неподалік Аскольдової могили (сучасна площа Слави) спорудили новий монастирський комплекс, куди невдовзі переїхали ченці. На Аскольдовій могилі залишилося монастирське кладовище та стара церква Святого Миколая, яка стала цвинтарною.

Мурована церква‑ротонда

У 1809–1810 роках на місці дерев’яного храму Святого Миколая за проєктом архітектора Андрія Меленського була збудована мурована церква-ротонда в стилі ампір. Кошти на будівництво надав купець Самійло Мещеряков, побажавши у такий спосіб увіковічити пам’ять своєї померлої дружини, яка була похована на Аскольдовій могилі.

Розписи, іконостас та дзвіниця

У 1815 році стіни храму розписали. У 1856 році стіни розписали вдруге. У 1861 році церкву разом із кладовищем огородили кам’яною стіною та звели надбрамну дзвіницю. У 1893 році спорудили іконостас із білого італійського мармуру. У 1899–1901 роках за проєктом архітектора Євгена Єрмакова спорудили нову дзвіницю.

Етюд «Аскольдова могила»

У 1846 році Тарас Шевченко намалював етюд «Аскольдова могила», на якому зображена церква Святого Миколая. Копію цієї роботи ви можете побачити біля головного входу до храму.

Радянський період: закриття та перетворення на ресторан

У радянські часи церкву закрили та переобладнали під ресторан і зруйнували всі інші монастирські споруди. Також було знищено цвинтар із сотнями поховань та десятками унікальних склепів, лише поодинокі поховання перенесли. Далі фактично на кістках заклали парк.

Саркофаг Аскольда

У 1990-х церкву передали релігійній громаді. Її відновили в первісному вигляді та наново розписали, на нашу думку, розписи вийшли досить такими фотореалістичними. Під церквою є склеп, куди можна спуститися та побачити саркофаг Аскольда. Сам саркофаг пустий і встановлений не так давно. Наразі достеменно невідомо, де саме розташовується могила Аскольда та, чи був він взагалі там колись похований.

Київський карильйон

У 2016–2017 роках за проєктом архітектора Юрія Бородкіна звели дзвіницю. У 2019 році в дзвіниці встановили карильйон – рідкісний для нашої країни ударний музичний інструмент, що має клавіші та педалі з’єднані з дзвонами (51 дзвін у нашому випадку). Передзвін можна почути не тільки на свята, а й у звичайні дні.

Заснування та засновник

Синагога Бродського була збудована в 1897–1898 роках у неомавританському стилі. Синагогу звели коштом, а також за ініціативою відомого українського цукрозаводчика та мецената єврейського походження Лазаря Ізраїльовича Бродського. Автор роботи – Київський архітектор німецького походження Георгій Шлейфер.

Радянський період і театр ляльок

Синагога пропрацювала зовсім недовго після свого відкриття в 1898 році, уже в 1926 році радянська влада її закрила. У 1955–1997 роках там працював Київський державний академічний театр ляльок, але вже в 1997 році синагога відновила свою діяльність. У 1970-х роках частину будівлі перебудували та добудували фасад.

Відвідування та враження

Для свого саморозвитку ви можете без проблем зайти всередину та більш детально ознайомитися з юдаїзмом. Для цього не обов’язково бути юдеєм, вам видадуть кіпу і дадуть спокійно прогулятися синагогою та все роздивитися.

Заснування мечеті

Мечеть «Ар-Рахма» (в перекладі з арабського означає «милосердя») розташовується на горі Щекавиця, біля старого мусульманського кладовища. Будівництво першої мечеті Києва почалось у 1994 році, саме тоді був закладений перший камінь. У 1998 році мусульмани вже отримали змогу молитися в одній із будівель. У 2007 році через велику кількість вірян було прийнято рішення про збільшення площі мечеті. Остаточне будівництво завершили в листопаді 2011 року. Автори проєкту – український архітектор Олександр Комаровський та сирійський архітектор Рідван Маджзуб. Після смерті Комаровського у 2002 році, проєкт завершували український архітектор Сергій Бабушкін та кавказький архітектор Ходжа Ахмад.

Духовне управління мусульман України

Уперше мечеть у Києві мусили збудувати ще в 1913 році, але початок війни та прихід до влади більшовиків унеможливили це. Упродовж 20 століття мусульмани хотіли побудувати мечеть, що стало можливим лише після проголошення незалежності України. 9 вересня 1992 року Ахмед Тамім заснував Духовне управління мусульман України (релігійна організація, що об’єднує в собі більше ніж 300 мусульманських громад), після чого й розпочалася історія мечеті.

Ансамбль мечеті

На території мечеті є молитовний зал, мінарет (висока вежа з якої мусульман закликають до молитви), медресе (навчальний заклад у мусульман), адміністративний корпус, видавництво, шлюбний зал та зал для урочистих заходів.

Храм Св. Андрія Первозванного на площі Андрія Первозванного.

Свято-Покровський собор на Оболонській набережній.

Храм Різдва Христового на Оболонській набережній.

Церква ікони Божої Матері Свято-Покровського Голосіївського монастиря.