Біла Церква – Ярослав Мудрий, Браницькі та Олександрія

Заснування парку та роль Олександри

Дендропарк «Олександрія» – найстаріший та найбільший дендропарк України, заснований у 1788 році Олександрою та Францішеком-Ксаверієм Браницькими. Від початку «Олександрія» була складовою частиною літньої, а згодом і основної резиденції Браницьких. Вважається, що парк був закладений саме за ініціативою Олександри Браницької і що вона безпосередньо займалася його розвитком.

Початок створення парку та період Браницьких

У перший період над створенням парку працювали ландшафтний архітектор Мюффо, архітектор Доменіко Ботані, садівники Станге, Бартецький і Вітт. З 1815 року впродовж п’ятдесяти років парком опікувався садівник Август Єнс. Активну участь у формуванні колекції рослин брала й Олександра Браницька, постійно вишукуючи нові види, які хотіла бачити у своєму парку.

Після скасування кріпацтва в 1861 році роботи в парку проводилися вже не так активно. До 1917 року «Олександрія» належала трьом поколінням Браницьких. Останньою власницею була француженка Марія Євстафіївна Браницька, дружина онука Олександри Браницької. У подальшому парк націоналізували більшовики.

Природа та розмаїття колекції рослин

Дендропарк «Олександрія» створювався в англійському стилі, максимально наближеному до дикої природи. Були утворені ставки, висаджені не притаманні для регіону рослини, прокладені доріжки та споруджені різноманітні архітектурні композиції, зі збереженням первісного ландшафту та зелених насаджень.

Колекція дендропарку налічує понад 4500 видів, форм і сортів рослин. Основу становлять екзоти, привезені з різних країн. Найбільше видів представлено деревами, хоча є й багато кущів і квітів, у тому числі можна побачити розарій, сад бузків і сад ліан.

Найцікавіші архітектурні композиції та скульптури

На території парку є багато унікальних локацій: композиція «Руїни», що імітує залишки стародавнього замку; павільйон «Ротонда», де раніше стояв мармуровий бюст Потьомкіна; «Колона Пелікана», яка відображає масонську символіку; колонада «Луна», що використовувалася як концертний майданчик; «Китайський місток» зі скульптурами китайського мудреця та китаянки.

До інших важливих об’єктів належать: пам’ятник Олександрі Браницькій; Танцювальний павільйон, де проводилися прийоми та бали; сад «Мур» – прямокутна ділянка площею 3.5 гектари, оточена муром заввишки 3 метри; пам’ятний знак на Палієвій горі, де стояв табором загін козацького полковника Семена Палія.

Заснування міста та церкви

Замкова гора – це саме те місце, де Ярослав Мудрий заснував стародавнє місто Юр’їв. Там розміщувався дитинець (укріплена внутрішня частина міста) та стояла легендарна Георгіївська церква, яку згодом прозвали Білою. У 1552 році на горі звели Білоцерківський замок, який знищили в 1790-х роках за наказом імператриці Катерини II.

Руйнація в радянський період

У радянський період частину гори зрівняли з землею разом із унікальним і малодослідженим історичним шаром, аби прокласти дорогу. Зазначається, що дослідникам доводилося ледь не з-під ковша бульдозера вихоплювати неоціненні артефакти. Ось так безжально познущалися над місцем, яке було своєрідним епіцентром усіх історичних подій.

Цікавинки на горі

Сьогодні на горі компактно й зручно розміщуються руїни Георгіївської церкви, її сучасна відбудова, пам’ятник засновникові міста, краєзнавчий музей і костел.

Ще одна Замкова гора

До слова, своя Замкова гора є і в Києві. Її ототожнюють із Хоревицею, на якій, за легендою, своє поселення заклав один із засновників Києва – Хорив.

Заснування та знищення легендарного собору

Разом із містом Юр’їв Ярослав Мудрий заклав і Георгіївський собор. У грецькій мові Георгій є прямим відповідником християнського імені князя – Юрій. У 1095 році Юр’їв спалили половці. Уже в 1103 році місто відновив київський князь Святополк Ізяславич. Цікаво, що половці знищили порожнє місто, позаяк жителі вчасно його покинули. Разом із містом був знищений і храм, закладений Ярославом, однак у 12 столітті на його місці спорудили новий Георгіївський собор, який теж не вцілів.

Легенда про походження назви міста Біла Церква

Тепер розгляньмо головну версію щодо походження назви міста Біла Церква. Припускається, що Георгіївська церква була білого кольору 🕍, а після знищення Юр’єва на Замковій горі залишилися тільки її білокам’яні руїни. Вони здіймалися над усією місцевістю, слугуючи подорожнім орієнтиром серед лісів і боліт. Прибуваючи до Києва, люди казали, що проїжджали повз «Білу Церкву». Так ця назва місцевості й закріпилася в народі.

Часткове підтвердження легенди про походження назви міста

Ця легенда залишилася б почасти легендою, якби під час розкопок 1978–1983 років не знайшли рештки стародавньої церкви, що підтвердили розкопки 2011–2014 років. Водночас археологи зазначають, що були знайдені залишки не церкви Ярослава Мудрого, а вже другого собору 12 століття. Навіть якщо так, то ми однаково достеменно не знаємо, яку з тих церков прозвали білою, і чи справді хоч одна з них була білого кольору. Але точно знаємо, що церква була цілком реальною, а не якоюсь вигадкою.

Збережені фрагменти та копія «Білої Церкви»

Сьогодні фрагменти, можливо тієї самої «Білої Церкви», можна побачити за склом під стінами краєзнавчого музею. Це чудова можливість наочно зануритися в історію міста.

Знищення фрагментів церкви в радянські часи

На жаль, вціліло близько 20% фундаменту церкви, адже решта була безповоротно знищена в радянські часи під час різних будівельних робіт. Біла Церква не отримала своєї Десятинної церкви, від якої вцілів фундамент, чи церкви Спаса на Берестові, де збереглася частина споруди та первісний фундамент.

Гіпотетична копія легенди

Георгіївська церква є гіпотетичною копією легендарної «Білої Церкви», на честь якої назвали місто. Вона розташовується поруч із залишками оригінальної будівлі. Храм збудували в 2011–2013 роках коштом благодійного фонду Костянтина Єфименка. Автор проєкту – архітектор В’ячеслав Міщенко.

Характерні риси храму

У споруді намагалися відтворити характерні риси храмів 11–13 століть. Зовні вона має переважно біле забарвлення, що робить її більш відповідною до усталеної легенди про походження назви міста. Дивлячись на цей храм, одразу згадується чернігівська П’ятницька церква.

Подорожні з далеких віків

Церква Георгія Побідоносця велично здіймається над містом, дозволяючи нам відчути себе тими подорожніми з далеких віків, які ще здалеку бачили білу церкву на своєму шляху.

Скромний князь

Пам’ятник Ярославу Мудрому встановили в 1983 році на Замковій горі, де наш скромний князь заснував місто та церкву, назвавши їх на свою честь 😎. Подію приурочили до 950-річчя Білої Церкви. Автори роботи – скульпторка Марія Константинова та архітектор Василь Гнєзділов.

Ще один Ярослав

Ще одну скульптуру князя, який тримає в руках макет Софійського собору, можна побачити біля споруджених ним Золотих воріт.

Родинна усипальниця

Костел святого Іоанна Хрестителя збудували в 1812–1816 роках коштом Францішека-Ксаверія Браницького як родинну усипальницю Браницьких. Ймовірний автор роботи – італійський архітектор Доменіко Ботані.

Храм на руїнах

Храм стоїть на Замковій горі. Тривалий час вважалося, що він зведений на руїнах легендарної «Білої Церкви», на честь якої назвали місто. Проте під час розкопок 1978–1983 років рештки стародавньої церкви виявили через дорогу.

Радянський період

У 1930 році радянська влада закрила костел. За німецької окупації богослужіння поновили, але після Другої світової війни храм знову закрили й використовували не за призначенням.

Чеський Rieger-Kloss

У 1970-х роках ухвалили рішення переобладнати костел під дім органної музики. У 1990 році встановили чеський орган фірми «Rieger-Kloss». Припускається, що орган у храмі був і раніше. Встановлення органів у костелах є загальноприйнятою практикою. Наприклад, орган встановлено в костелі Святої Софії, одному з головних храмів римсько-католицької церкви в Україні.

Сучасний стан та наші враження

У наш час в костелі поновили богослужіння та продовжили проводити концерти. Будівлю спільно використовують римо-католицька парафія святого Іоанна Хрестителя та Білоцерківський міський Будинок органної й камерної музики.

На нашу думку, костел святого Іоанна Хрестителя – найкрасивіший храм Білої Церкви й одна з найважливіших її архітектурних пам’яток. Також у костелі постійно діє виставка картин місцевих художників.

Іван Мазепа та первісна задумка

Микільська церква була закладена 25 серпня 1706 року гетьманом Війська Запорозького Іваном Мазепою разом із митрополитом Варлаамом Ясинським та полковником Костянтином Мокієвським. Первісно задумувалася велика споруда, не менша за Спасо-Преображенський собор (про нього нижче), однак прихід польської влади унеможливив подальше будівництво православного храму.

Перебудови храму

Попри спроби поновити будівництво, у 1839 році частину церкви розібрали. У 1852 році священник Петро Лебединцев відновив храм, а в 1864 році вчитель Білоцерківської гімназії й іконописець Іван Осмоловський зробив прибудову.

Найстаріша споруда Білої Церкви

Важко до кінця зрозуміти, як виглядала церква станом на 1706 рік та перед тим, як її частково розібрали. Від споруди Мазепи збереглася лише частина оригінальної конструкції, що водночас не заважає вважати Микільську церкву найстарішою спорудою Білої Церкви (принаймні її фрагмент).

Храм, який вміє виживати

Хоча Микільська церква й не вражає своєю красою, вона вже точно всім довела свою здатність виживати 💪. Нині вона розташовується на подвір’ї кафедрального собору, тому спершу ми подумали, що це якась капличка чи господарська будівля. Насправді ж виявилося навпаки, бо формально це собор стоїть на її подвір’ї 🕶️.

Усипальниця Олександри Браницької

Спасо-Преображенський кафедральний собор збудували в 1833–1839 роках коштом графині Олександри Браницької. Храм спорудили в стилі класицизму за зразком одеського Спасо-Преображенського кафедрального собору. У 1838 році графиня померла, і недобудований собор став її усипальницею.

Перший православний храм

Це перший православний храм міста, збудований Браницькими, та перший православний храм міста такого рівня загалом. Олександра Браницька була ледь не єдиною представницею роду Браницьких, котра сповідувала православ’я.

Радянський період

У 1930 році радянська влада закрила собор, влаштувавши там архів. Під час німецької окупації богослужіння поновили. У 1956 році знищили дзвіницю, яка пережила Другу світову війну. У 1962 році храм знову закрили, облаштувавши там спортзал.

Вигнання нечистої сили та наші враження

Спасо-Преображенський кафедральний собор є одним із найкрасивіших храмів міста. До того ж у 2023 році його забрали у московських попів 👹 та передали Православній Церкві України, що зробило храм ще привабливішим 🤩.

Заповіт матері

Церква Марії Магдалини збудована в 1843 році (іноді вказують 1842) коштом графині Олександри Браницької. Оскільки графиня померла ще в 1838 році, спорудженням православного храму займався її син Владислав Браницький, виконуючи таким способом заповіт матері, хоча сам він сповідував католицизм. Точна дата початку будівництва лишається невизначеною, деякі джерела вказують 1834 рік, інші ж припускають, що роботи почалися вже після смерті графині.

Радянський період

У 1930-х роках радянська влада закрила храм, але за німецької окупації богослужіння відновили. Надалі храм більше не закривали, що було винятковим явищем у радянський період.

Заснування монастиря

У 1997 році на базі церкви заснували Жіночий монастир святої рівноапостольної Марії Магдалини. Станом на 2019 рік він продовжував розбудовуватися, і побачене тоді нам зовсім не сподобалося, занадто все виглядало по-московські.

Могила Олександри Лебединцевої

Біля стіни храму розташована могила Олександри Лебединцевої, дружини настоятеля Спасо-Преображенського собору Петра Лебединцева, яка померла 9 вересня 1853 року.

Наші враження: храм №3

Церква Марії Магдалини – одна з найкрасивіших культових споруд Білої Церкви, якій ми б віддали почесне третє місце після Костелу святого Івана Хрестителя та Спасо-Преображенського кафедрального собору.

Зерносховище та казарми

Склади Браницьких звели в 1788 році на замовлення графа Францішека Браницького як зерносховище на випадок неврожаю. У другій половині 19 століття споруду вирішили продати під військові казарми. Склади планували повністю перебудувати, але, на щастя, затверджений проєкт так і не реалізували.

Довгий, до якого важко підібратися

Це доволі цікава пам’ятка архітектури та потенційно приваблива туристична локація міста, яка наразі перебуває в жахливому стані. Довжина споруди сягає близько 100 метрів, і розташовується вона у незручному місці, ще спробуй до неї підібратися. До того ж склади повністю огороджені, тому, щоб хоч якось їх сфотографувати, нам довелося просунути свій (об’єктив 📸) через огорожу.

Зимова та літня резиденції

Зимовий палац збудували в 1796 році як зимову резиденцію Браницьких, де вони проживали взимку, чим і пояснюється його назва. Літня резиденція тоді розташовувалася на території дендропарку «Олександрія», однак до наших днів вона не збереглася.

Колишня велич

Колись це був повноцінний палацовий комплекс із флігелями, стайнями та господарськими спорудами, але з усього архітектурного ансамблю вціліла тільки головна споруда.

Від Браницьких до комітету народного контролю

Браницькі володіли палацом до 1917 року, поки його не націоналізували більшовики. У різні роки там діяли музей старожитностей, районна партійна організація, німецький військовий шпиталь, шпиталь для німецьких військовополонених, Білоцерківський райвиконком та районний комітет народного контролю.

Школа мистецтв

З 1969 року у приміщенні палацу розміщується Білоцерківська школа мистецтв №1 ім. Юрія Павленка, заснована ще в 1920 році. У 2019 році перед будівлею встановили символічну дерев’яну скульптуру «Контрабас».

Сумна доля палацу

На жаль, у радянські часи палац пройшов тим самим тернистим шляхом, що й більшість подібних споруд нашої країни. Його розграбували та знищили внутрішнє планування. Втім, на світлинах, які публікувала школа мистецтв, ми бачили, що всередині залишилося трохи гарної ліпнини. Всередині він виглядає значно краще за палац Мерінга або Сокиринський палац, у яких теж розміщуються навчальні заклади.

Будівництво та автор

Торгові ряди звели в 1809–1814 роках на замовлення Францішека Браницького. Автор проєкту – архітектор Доменіко Ботані, який брав участь у створенні дендропарку та костелу для Браницьких. Деякі джерела вказують архітектором Луїджі Руска, автора Ніжинського державного університету, а датою будівництва 1801–1806 роки.

Призначення споруди

Первісно торгові ряди мали площу 5000 м² і були розраховані на 85 крамниць. Опісля пожежі 1973 року споруду хотіли знести, але її вдалося відстояти. На сьогодні торгові ряди продовжують виконувати своє пряме призначення. Там розміщуються різноманітні крамниці та кафе.

Що таке БРУМ

Щодо абревіатури БРУМ, найімовірніше, вона з’явилася в радянські часи та розшифровується як Білоцерківський районний універсальний магазин або, за іншою версією, як Браницьких універсальний магазин.

Спорудження млина та греблі

Водяний млин та греблю на річці Рось звели в першій половині 19 століття коштом родини Браницьких. В одному з джерел зазначається, що спочатку, у 1830 році, спорудили кам’яну греблю, а потім, у 1845–1850 роках, великий двоповерховий кам’яний водяний млин.

Сучасний стан

Млин уже багато десятиліть не працює й перебуває в аварійному стані. Усередині він практично порожній. Через греблю перекинуто пішохідний місток. Якщо розглядати ці локації окремо, то надто красивими їх і не назвеш, але разом із мальовничою річкою Рось та гранітними брилами навколо вони створюють гарний краєвид.

Інші млини

Загалом ми полюбляємо всі ці старі млини й можемо порекомендувати вам ще кілька: млин у Буцькому каньйоні та млин графа Потоцького в селі Сокілець.

Заснування та перший директор

Білоцерківський краєзнавчий музей заснований у 1924 році краєзнавцем Степаном Леонтійовичем Дроздовим. Він же в 1924–1927 роках став першим директором музею, в основу якого лягла його власна колекція. У 1930 році Дроздов переїхав до Черкас, де його востаннє бачили в 1933 році, що одразу наштовхує на думку про радянські репресії.

Опис музею

З 1983 року музей розміщується у спеціально збудованій для нього будівлі на Замковій горі. Його фонд налічує понад 96 тисяч експонатів. Це класичний краєзнавчий музей, який знайомить із археологічними знахідками, флорою і фауною регіону та історією Білоцерківщини в різні періоди.

Наші враження: плюс та мінуси музею

Ми відвідали музей у 2019 році, і тоді він нам сподобався своєю великою, різноманітною та цікавою колекцією. Не будемо вам брехати й казати, що це якийсь топовий музей. Місцями там відчувається сильна радянщина, яка часто переслідує наші музеї й сильно псує загальні враження. Якби його осучаснити, тоді він цілком міг би стати топовим, адже класна колекція там уже є.

Встановлення пам’ятника

Пам’ятник кобзарю та хлопчику-поводирю встановили в 2014 році. Автор роботи – білоцерківський скульптор Максим Василенко.

Хто такі кобзарі

Кобзарі – народні музиканти, хранителі й розповсюджувачі української культури та історії. Особливого поширення вони набули в козацьку добу, коли прославляли українських воїнів і спонукали народ до боротьби з поневолювачами. Кобзарями часто ставали скалічені в боях козаки, сліпі та люди похилого віку.

У літературі кобзарів найчастіше зображують як сліпих музикантів, яких супроводжують поводирі. Таку сцену ми й бачимо в цій скульптурній композиції: сліпий грає на кобзі, а хлопчик-поводир сидить поруч.

Подібні пам’ятники

Ще на нашому сайті ви можете побачити інші подібні монументи: канівський пам’ятник кобзарю та пам’ятник відомому сліпому кобзарю Остапу Вересаю, встановлений біля Сокиринського палацу.

Встановлення пам’ятника

Пам’ятник Героям Небесної Сотні встановили в 2016 році на території парку Слави. Автор роботи – білоцерківський скульптор Олександр Виговський, активний учасник Революції гідності.

Атмосфера та символізм

Скульптура присвячена загиблим героям Євромайдану 2013–2014 років, яких заведено називати Небесною сотнею. Композиція доволі незвичайна, але вдало передає атмосферу тих подій. На фоні мапи України зображені троє протестувальників у касках: двоє тримають щити (на одному видно сліди від куль), а третій кидає коктейль Молотова.

Ще ми бачимо образ Михайлівського Золотоверхого монастиря, який відіграв важливу роль під час революції, слугуючи прихистком для людей, та рядок із поеми Тараса Шевченка «Кавказ»: «Борітеся – поборете!».

Також є цікава деталь – відокремлений від України Крим. Це повністю вписується в загальну композицію, оскільки саме перемога української революції призвела до втечі злочинної проросійської влади Януковича та анексії Криму росією в 2014 році. Наша перемога настільки сильно вдарила по імперських амбіціях путіна, що він без вагань розпочав проти нас війну (але не на тих напав ху*ло).

Пам’ятки архітектури

Ще в Білій Церкві є водонапірна вежа Шухова 1926 року, ансамбль споруд пошти 1825–1833 років (який ми випадково пропустили) та комплекс споруд гімназії 1843–1843 років, де діє Білоцерківський національний аграрний університет. Обидва комплекси були споруджені коштом Браницьких.

Парки та природа

Є парк Слави та парк імені Шевченка, але для немісцевих сильного інтересу вони не мають. Натомість справжньою окрасою Білої Церкви є мальовнича річка Рось, що протікає крізь усе місто. На її берегах облаштовано пляж та набережну. Ми їх особисто не бачили, зате можемо порекомендувати Ірпінську набережну, одну з найкращих у Київській області.

Пам’ятники та скульптури

Серед інших цікавих пам’ятників і скульптур: пам’ятники Тарасові Шевченку та Богдану Хмельницькому, котрі неодноразово відвідували місто; пам’ятник відомому єврейському письменнику Шолом-Алейхему, який кілька років жив у Білій Церкві; пам’ятник присвячений першому козацькому повстанню під проводом Косинського; дванадцять маленьких скульптур, що розповідають історію міста.

Подальші плани

У нашій статті ми розповіли про всі головні пам’ятки міста. Проте наступного разу обов’язково відвідаємо ансамбль пошти, водонапірну вежу, набережну та кілька скульптур.