Національний історико-культурний заповідник «Качанівка» (с-ще Качанівка)

Походження маєтку та перші власники

Національний історико-культурний заповідник «Качанівка» був створений у 1981 році на основі дворянської садиби 18 століття. До заповідника входить палацовий комплекс та парк площею 568 га, з яких 125 га припадає на ставки.

Землі Качанівки в 1770-х роках придбав Петро Олександрович Рум’янцев-Задунайський. Там він збудував палац та заклав парк. Автором проєкту став архітектор Карл Бланк, а безпосереднім будівництвом керував архітектор Максим Мосципанов. Тоді то був одноповерховий палац виконаний у романтичному стилі з елементами готики. Одразу скажемо, що сучасний палац практично нічого спільного з тією спорудою не має.

У 1796 році володіння перейшли в спадок до сина Рум’янцева-Задунайського, але той не мав жодного інтересу до нього, настільки не мав, що навіть жодного разу туди не приїхав. Направду й засновник палацу зрідка там з’являвся.

У 1808 році Качанівку придбало подружжя Почек. Вони перебудували палац та розпочали будівництво Георгіївської церкви. Григорій Якович Почека разом із дружиною Параскою Андріївною не мали спільних дітей, тому після смерті подружжя маєток перейшов у спадок до Григорія Степановича Тарновського, сина Параски Почеки від першого шлюбу.

Епоха Тарновських – розквіт садиби

У 1824-1897 роках Качанівка належала трьом поколінням Тарновських. Першим власником був Григорій Степанович Тарновський, далі його племінник Василь Васильович Тарновський (старший), бо власних дітей у Григорія Степановича не було, та Василь Васильович Тарновський (молодший), син Тарновського (старшого). Тарновські добудували церкву, звели низку господарських споруд та декілька разів перебудували палац, після чого він став двоповерховим і максимально наближений до сучасної версії.

Тарновські були відомими меценатами та благодійниками. За них Качанівка стала важливим культурним осередком. Багато відомих митців приїздило до маєтку, дехто просто погостювати, а дехто в пошуках натхнення та цілеспрямованої роботи. Митці могли мешкати там цілими тижнями, упродовж яких писали картини, створювали музику тощо. Під час проживання вони перебували на повному утриманні господарів, що обходилося не дешево, адже жили митці не в келіях та харчувалися не хлібом із водою. Гостьова книга садиби нараховує 608 автографів відомих постатей, серед яких були Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Пантелеймон Куліш, Михайло Глінка, Ілля Рєпін, Марко Вовчок, Василь Штернберг, Микола Костомаров, Михайло Максимович та багато інших.

У палаці розміщувалася неоціненна колекція Тарновського (молодшого), яку умовно поділяють на українські старожитності, козаччину та Шевченкіану (речі, пов’язані з життям і творчістю Тараса Григоровича). Одними з експонатів були шабля Богдана Хмельницького й особисті речі Івана Мазепи, Семена Палія, Павла Полуботка. Наразі колекцію частково можна побачити в Чернігівському історичному музею імені Василя Тарновського та в Національному музею Тараса Шевченка.

Василь Тарновський (молодший) був українофілом та витрачав значні кошти на розвиток української науки та культури. Проте, непомірні витрати, особливо на поповнення своєї колекції та розкішне життя загалом, зробили його банкрутом, через що він був змушений продати Качанівку.

Придбання Харитоненком – остання велика реконструкція

У 1897 році цукрозаводчик-мільйонер Павло Іванович Харитоненко придбав Качанівку як весільний подарунок для своєї старшої доньки Олени Павлівни. І от ви думаєте собі, нічогенький такий подаруночок на весілля, однак Олена була дівчиною не простою та не зацінила садибу. Вона вважала маєток не надто розкішний і сказала: «фе-фе-фе, що це ви мені за казарми підсовуєте» (ну майже так і сказала 👸). Щоби не розчаровувати донечку Харитоненко найняв архітектора Карла Густавовича Шольца, який перебудував головну будівлю та звів нові господарські споруди. В оздоблені інтер’єру використали все найдорожче й найвишуканіше (по багатому).

Також Качанівський палац підтягнули до тодішніх стандартів цивілізації, його телефонізували, електрифікували, провели каналізацію та водопровід. У 1918 році Олена з чоловіком емігрували, після чого Качанівку націоналізували більшовики.

Радянський період – занепад і втрата спадщини

З приходом радянської влади палацовий комплекс спочатку був пограбований, а потім протягом десятиліть руйнувався та занепадав. Були знищені деякі господарські та паркові споруди, практично всі мармурові скульптури й родинний склеп колишніх власників садиби. У різні роки там розміщувалися різні навчальні та лікувальні заклади, включно з дитячим містечком, де проживали діти-сироти, курортом для колгоспників, тубсанаторієм та іншими радянськими екзотами. Частину парку передали лісгоспу, який потроху той парк різав.

Сучасний стан палацу та парку

Качанівський палац дійшов до нас у вигляді останньої перебудови, виконаної за Харитоненків. Це двоповерхова споруда з двома флігелями, до одного з яких прибудована водонапірна вежа. Другою за значущістю спорудою заповідника є Георгіївська церква, яка сполучається із садибою майже півкілометровою алеєю. Поруч розташовується псарня, будинок електростанції та дві господарські споруди. Ще кілька збережених господарських споруд можна побачити трохи далі від палацу.

Інтер’єр палацу теж дійшов до наших днів від останніх власників. Частково збереглося оздоблення стін, стель та підлоги. Для огляду доступно кілька реставрованих кімнат, що дають змогу хоч трохи доторкнутися до тієї колишньої величі, але, на жаль, вони практично пусті, бо в радянські часи розікрали та знищили все начиння палацу. Оригінальні меблі та речі побуту вимірюються буквально одиницями. Що тут скажеш, чергове паплюження нашої пам’ятки радянською владою. Втім, всередині палац однакова має приголомшливий вигляд, не гірший від Маріїнського палацу.

Більшу частину заповідника займає величезний ландшафтний парк зі ставками. Увесь рельєф має природне походження, на відміну від сусіднього парку «Тростянець», де навіть гори штучні. Парк практично не облаштований звичною нам парковою атрибутикою та нагадує дику природу, таким його, власне, і задумували. Окрім природи там є човнова пристань, арковий місток, альтанка Глінки, низка паркових скульптур та загадкові романтичні руїни, які імітують залишки якогось стародавнього замку або фортеці. Якщо ж ви пристрасний фанат штучних руїн, тоді вам до «Олександрії».

Особливості та унікальність Качанівки

Качанівка – це одна з найкращих пам’яток України, по справжньому дивовижне поєднання архітектури та природи. Це одне з тих місць, куди хочеться повертатися. До речі, там можна і переночувати. Є унікальна можливість відчути себе, якщо не дворянином, то хоча б прислугою, бо для ночівлі доступні господарські будівлі палацу. Ще там діє кафе-їдальня.

Усе-таки чудернацькі були часи. Територія Качанівки удвічі більша уманської «Софіївки» та київського Національного ботанічного саду разом узятих. Лише вдумайтеся в те, що це була закрита територія, туди не пускали простих людей, туди не приїжджали натовпи туристів, там не прогулювалися без діла місцеві, окрім робітників і прислуги. Усе було тільки для господарів маєтку та їхніх гостей. У самому ж палаці прислуга мала свої окремі сходи, двері, коридори, щоби не плутатися під ногами.